В исновк и: «З минулих днів» — книжка потрібна. Одним вона відкриє очі на недавнє минуле Західної України, іншим нагадає те, про що вони, бува, забули.
Як я вже згадував, у рецензованій книжці є два нариси з радянських уже часів. Мені здається, що краще було б їх не друкувати. Й не тільки тому, що вони слабкі. Нариси, в яких змальовується наша радянська дійсність повинні бути протиставленням тим умовам життя західноукраїнського селянина, змалюванню яких письменник присвятив переважну частину своєї книжки, тобто треба було б показати визволене село, визволене від злиднів та гніту. Ці два надруковані в книжці нариси аж ніяк пе задовольняють цієї вимоги.
Львів, 9 січня 1947
«МУЗА, ЩО ПІКЛУЄТЬСЯ ПОЕЗІЄЮ»
Львівська газета «Червони штандар» (редактор т. Гру- шкевич) у № 95 надрукувала рецензію на постановку п’єси О. Левади «Шлях па Україну». Рецензія заслуговує на те, щоб її передрукувати повністю. Але, за браком місця, даємо тільки частину перлин, що вийшли з-під натхненного пера рецензента:
«Вслухуючись у цілий поетичний зміст цього патріотичного твору, відчуваємо, що автор не тільки тому дав першість поетизації, що він мав за собою поетично-віршову практику, але й тому, що з уваги на силу-силенну саме загальних проблем, він відгадав цілком добре своє право, щоб овіяти героїчні дпі не лише натхненням театральної музи, але також музи, що піклується поезією».
«Труднощі, які завжди виринуть, лежатимуть у площині питань сценічності твору, в питанні, чи поетизація не суперечить тому, що ми розуміємо під такими словами, як сцена, театр, драма. Треба визнати, що, крім безсумнівного поетичного таланту, який дуже добре володіє звучною мелодією української мови, автор має також драматичний нерв, не стільки, може, у підході до цілості, скільки в виявленні трагізму окремих постатів. Тут поетизація не перешкодила, але, навпаки, поглибила переживання».
«Характер твору є, здається, причиною того, що для поліфонії мотивів не знайшлася спільна кульмінаційна точка, але що є їх саме більше, відповідно до потреб розв’язання кожного мотиву окремо».
«При введенні на сцену п’єс на зразок цієї, головне й відповідальне завдання повинно стати участю театральних кіл, які мусять ;іяти згідно з театральними вимогами, щоб зробити річ цілком сценічною, бо глядач при
йшов саме з цією метою до театру, щоб там шукати переживання, яке випливає з суті справи».
«Заслужена артистка УРСР В. Любарт, яка в театрі переходить саме до нових ролей (їх уже під сімдесят! —
«...заслужений артист УРСР В. Яременко дав хороший тип хитрої сільської людини, змушеної грати на два боки, щоб усе ж таки допомогти своїй Батьківщині».
«Обидва німці — С. Чорний та А. Тимошенко — тримались дисципліновано, й саме завдяки цьому сцена помсти Ярини та її вбивство переконували своєю реалістичною правдою».
Автор цієї рецензії — С. Масляк *. Людям з такою ерудицією колись радили:
...Якщо глупий — не пиши.
Не пиши! Тим більш — рецензій.
«ТЕВ’Є-МОЛОЧНИК»
Це повий «Тев’є», в сценічній обробці Я. Бельцера *. У виставі, показаній Львівським єврейським ансамблем, історія Тев’є-молочпика і його сім’ї вкрай скорочена. Точніше кажучи, це історія самого Тев’є. Долі його родини Я. Бельцер присвячує рівно стільки місця, скільки треба для того, щоб дати духовний портрет героя драми.
Така переробка твору Шолом-Алейхема * має свої переваги, коли її порівняти з однойменною інсценізацією Добрушина * і Ойслепдера *.
Тут — ніхто і ніщо не заслоняє Тев’є-молочпика, старого сільського єврея-трудівника, людину великого серця, яка мужньо приймає жорстокі удари долі. Тут — перед нами весь Тев’є, справжній Тев’є, якого горе не тільки не ламає, але допомагає йому скинути з шиї ярмо національної обмеженості і побачити зорю прийдешнього дня, дня волі і братерства народів.
Проте переробка Я. Бельцера має також свої слабі сторони. Діти Тев’є Цейтл, Годл і Хаве перетворилися з співдіючих осіб па епізодичні, дарма що за твором вчинки цих дівчат мають вирішальний вплив на долю Тев’є і на еволюцію його світогляду. В результаті дочки Тев’є вийшли духовно збідненими, ба, навіть зпеосібленими, а їх поведінка не досить вмотивована. Глядач мас право поставити перед автором інсценізації твору Шолом-Алейхема запитання: де ж джерело сили характерів цих дівчат?
В такій редакції «Тев’є» має ще одну серйозну ваду. Наприклад, Перчика постановник наділив лише кількома репліками; того самого Перчика, який не тільки полонить серце дочки Тев’є, але й викликає переворот у думках старого молочника. Водночас постановник приділяє багато, дуже багато уваги колоритній фігурі «людини повітря»
Менахем Мспдла, в якому, крім колоритності, немає нічого гідного уваги й поваги.