Коли я прокинувся, то побачив, що повз моє вікно йде ціла процесія пухких зимових курток. Усі ці люди прямували в бік невеличкого натовпу, який зібрався трохи вище схилом, на похованому під снігом полі для гольфу. Там було осіб зо тридцять. Повз процесію проревів снігохід. Одна людина стояла ще вище на схилі й махала руками. Я не міг зрозуміти, що це означає: «сюди» чи «не наближайтеся». Сигнальна ракета пропалила осяйний слід у небі й вибухнула, кидаючи червоні відблиски на іскристий сніг. Світло швидко мандрує на засніженій поверхні, і, коли спалах згаснув, я помітив, що сніг досі мерехтить, але тепер до червоного кольору додався синій. Мерехтіння перетворилося на палахкотіння, відбиваючи якесь джерело світла десь біля гостьового будинку. Поліція.
Я зіслизнув з драбини, мов пожежник, трохи здерши при цьому долоні, і кинувся поспіхом напихати сумку грошима. На щастя, щось на пагорбі надійно привернуло загальну увагу, тож я зміг спокійно заховати гроші, покласти сумку в шафу й натягнути штани, перш ніж хтось устигне встромити до мене носа. Квапливо нацупив на себе одяг, відчинив двері й побачив, як повз моє шале йде єдина людина на цій горі, котра носить джинси.
— Енді! — гукнув я з дверей, навпомацки встромляючи ногу в лівий черевик. Він зупинився, повернувся в мій бік і помахав. Енді вирішив зачекати на мене, тож я перевальцем побрів до нього по снігу. Повітря тут було достатньо розріджене, щоб я засапався, поки дійшов. Моє дихання клубочилося в повітрі між нами, затуманюючи Енді окуляри. — Що відбувається?
— Якийсь бідака. — Він показав на пагорб і рушив далі.
Я розтулив був рота, щоб запитати, чи це хтось із наших, але Енді мав радше зацікавлений вигляд, ніж наляканий, тож я не став допитуватися. Поквапився за ним, радіючи, що вчора випадково зателефонував Софії та знаю точно, що вона повернулася додому без пригод. Після настання темряви в цих горах можна було легко замерзнути, навіть такої спокійної ночі, як минула. Я здригнувся. Це була б жахлива смерть.
У снігу горілиць лежав мертвий чоловік, із почорнілими обмороженими щоками. Він був повністю одягнений — чорна лижна куртка, чорні рукавиці, черевики, — тож я бачив лише його обличчя, і на якусь мить у свідомості спалахнула картинка з іншим темним згустком посеред білої галявини. Я відкинув цей спомин і зіп’явся, зазираючи через плече чоловікові, який стояв переді мною. Довкола тіла зібралося кілька десятків роззяв — бажання стати свідком якоїсь драми викурило людей з готельних номерів, мов ос.
Коп там був лише один — чоловік мого віку, може, трохи молодший, у шапці-вушанці та куртці з хутряним коміром. Він намагався не підпускати людей до тіла, але, якщо по правді, здавався якимось розгубленим, наче не розумів, що робить. Енді вже покинув мене й приєднався до Евонни, яка випередила нас, попри те що цього не було в її порядку денному. Схоже, усі мовчки вирішили, що десяти метрів достатньо для збереження місця події, тож на цій відстані саме по собі сформувалося півколо. За ніч припорошило лише трохи, тож у снігу збереглися три пари слідів.
Усі три пари підіймалися схилом, але вниз спустилася лише одна. Ці останні сліди були нерівномірні, розмазані, а іноді їх супроводжували трохи менші отвори: я вирішив, що людина, яка знайшла тіло, побігла сповістити про це, але, охоплена панікою, часом падала в снігу, підставляючи руку. Друга пара слідів була чітка, рівномірна. Я подумав, що їх залишив коп, який тепер стояв біля тіла.
Третя пара слідів підіймалася вгору схилом, як і всі інші, але потім на снігу відбилося щось дивне: людина ходила туди-сюди, вгору-вниз, тупцялася в межах кількох квадратних метрів. Здавалось, вона опинилася в невидимій коробці та щоразу, коли намагалася вийти, натикалася на стіни. Ці сліди уривалися там, де лежало тіло. Униз вони не спускалися.
Люди біля мене бурмотіли одне до одного, фотографували й знімали відео на телефони. Та ніхто не здавався наляканим чи засмученим. Не було ніяких обіймів і чемно затулених руками роззявлених ротів. Здавалося, всі робили те саме, що і я: вивчали тіло виключно з допитливості. Може, це тому, що тіло замерзло й сприймалося як частина гори, а не людина, яка ще дванадцять годин тому говорила й дихала. Видовище було незвичайне, але не жорстоке. Проте бодай
— Тут є лікар?
Поліцейський облишив спроби розігнати натовп. Він повторив це ще раз, окидаючи поглядом наше зібрання. Очевидно, його спостережливість була десь у нижній половині шкали, якщо прийняти за нуль людину із зав’язаними очима, а за десять — Шерлока. Це елітний гірський курорт у пік сезону — тут кожен другий був лікар.
Я помітив, що Софія, яка стояла на протилежному кінці півкола, підвела руку.
Евонна схилилася до Енді, прошепотіла щось йому на вухо й похитала головою.
