Два роки Віґ сидів на каннському пляжі, вживав лише найдорожчі дизайнерські наркотики й час від часу вмикав крихітний хосаківський телевізор, аби з дивною й чарівно-невинною уважністю пороздивлятися розбухлі трупи африканців. А потім — ніхто достеменно не міг сказати, де, коли й чому, — всі почали помічати, що Віґ з'їхав із котушок. Зокрема, зауважив Фін, Віґ увірував, буцімто чи то Бог живе в кіберпросторі, чи то кіберпростір і є Богом, чи ще щось у цьому дусі. Його теологічні екскурси мали ознаки справжніх зсувів парадигми, істинних актів сліпої віри. Фін був у курсі Віґових тогочасних настроїв: незадовго до навернення у свою нову унікальну віру Віґан Ладґейт повернувся в Агломерати й вирушив у грандіозну, хоча й дещо хаотичну кіберекспедицію. Колишній консольний жокей знав, де шукати все найліпше з того, що Фін називає програмами й апаратами. За часів Віґового багатства Фін постачав йому й те, і інше. Як пояснював сам Віґ, його містична дослідницька практика передбачала проектування власної свідомості на темні неструктуровані ділянки матриці й довге чекання. До його честі, зауважив Фін, Віґ ніколи не стверджував, що зустрічався з Богом, — згадував лише, як кілька разів відчував рух Його еманації крізь ґрати.
Як і слід було чекати, якоїсь миті у Віґа скінчилися гроші. Розірвавши в процесі духовних пошуків кілька ділових контактів іще з доафриканського періоду, він безслідно зник.
— А потім одного дня, — вів далі Фін, — з'явився, бахнутий на всю голову, наче сортирний щур. Блідий миршавий гівнюк тепер начепив на себе все африканське гівно — намиста, кості та інші дармовиси.
Боббі відволікся й подумав, як чоловік із такою зовнішністю може когось називати блідим миршавим гівнюком, але потім завважив, що Лукас усе це слухає серйозний, як смерть, і припустив, що, може, той бере всі ці африканські теми близько до серця. А Фін продовжував:
— У нього було багато добра на продаж. Деки, периферія, програми. Усе кількарічної давнини, але найвищої якості, тому я заплатив йому добрі гроші. Із завушного гнізда в нього стирчав мікрософт. Що там за програма, питаю. Нічого, тиша, відповідає. Уяви собі, малий, сидить на твоєму місці й чеше, ніби там тиша, голос Божий, де він вічно живе в Його білому шумі, чи ще якась подібна хрінь. От, думаю, Віґ і поїхав мізками, сидить і вп'яте перераховує мої гроші. Слухай, кажу йому, час дорогий, але скажи — чим ти зараз плануєш зайнятися? Ну, цікаво мені було. Я ж його стільки років у ділі знав. Я, каже, Фіне, підіймуся гравітаційним колодязем до Бога. Так і зроблю, каже. Бог скрізь, але тут, унизу, сильно сніжить і не видно Його лиця. Ну, кажу, піднімайся. Провів його й більше не бачив.
Боббі закліпав і завовтузився на твердій поверхні складаного стільця.
— А за рік приходить до мене один хлопець із високої орбіти — якраз узяв собі відпустку й привіз на продаж хороших програм. Не аж таких знаменитих, але цікавих. Це, каже, вам від Віґа. Може, він і кінчений, і давно вийшов з гри, але нюх на хороші штуки не втратив. От я й купив. Років десять тому це було. І відтоді щороку хтось із чимось приходив і казав, ніби Віґ порадив мені це принести. А я зазвичай те все скуповував. Ніяких родзинок, але цілком пристойні штуки. І завжди різні люди.
— Там були тільки програми, Фіне? — спитав Лукас.
— Переважно — крім тих дивних скульптурок. Я вже й забув про них. Подумав, що Віґ робить їх власноруч. Коли до мене з такою прийшов перший посильний, я купив його програми, а тоді й кажу, мовляв, а це що за хрінь? Віґ передав, що вас таке може зацікавити, відповідає мені він. Передай, кажу, що він бахнутий, твій Віґ. Ну, сміється він, я ж не буду цей мотлох тягнути назад, забирайте. А штука та була розміром з деку, просто собі коробка з мотлохом та і все... Закинув я її за оцей ящик з-під коли з залізяччям і забув. Коли це одного дня приходить старий Сміт — мій тодішній напарник, займався здебільшого мистецтвом і раритетами, — і каже, що купує. Ну, ми з ним це діло обкашляли, й віддав я йому ту коробку. Будуть іще, каже, — беріть. У місті якісь гівнюки таким цікавляться. Коли від Віґа прийшов іще один посланець, я вже купив усе разом з коробкою й продав її Сміту. Але грошей великих ті штуки не приносили. — Фін знизав плечима. — Принаймні до минулого місяця. Приходить малий, приносить те, що ви купили. Від Віґа. Слухайте, каже, ось біософт-криголам. Віґ каже, дорога штука. Просканував я, бачу — ніби толкове. Мене принаймні зацікавило. Як і твого друга Бовуара. Купив. Бовуар прийшов і перекупив. Кінець.
Фін витягнув нову сигарету — цього разу переламану.
— От срань, — сказав, дістав із тієї самої кишені потерту пачку, витяг тоненький рожевий листок і міцно закрутив довкола перелому — ніби шину наклав. Коли лизав клейку стрічку, Боббі роздивився дуже гострий сіро-рожевий язик.
— А де ж мешкає містер Віґ, Фіне? — спитав Лукас, підперши великими пальцями підборіддя й закривши лице рештою, ніби товстими ґратами.
