— Ну, з кількома готичними я говорив, але сумніваюся, що впізнаю, з ким. Казуали просто давлять усіх, хто не казуал. Такі вони вже є. Але підрізали мене лобники, а ті нібито заодно з готичними, тому хто зна.
— Бачу, тобі не дуже хочеться виходити й питати когось із них, що їм тут усім треба, правда? — зітхнув Джеммер.
— Ні, — зізнався Боббі. — Не дуже.
— Гм-м. — Джеммер оцінювально глянув на Боббі, і хлопцеві цей погляд зовсім не сподобався.
Щось маленьке й важке впало з високої чорної стелі, гучно вдарилось об один із круглих темних столиків, відскочило, злетіло додолу й покотилось до носків нових черевиків Боббі. Він машинально нагнувся й підібрав. Старий болт зі шліцованою головкою. Різьба іржава, на головці — патьоки матової чорної латексової фарби. Поки на стіл падав другий такий самий, Боббі помітив, як незворушний Джеммер блискавично присів за бар, де стояв універсальний кредитний термінал. Звідти відразу долинув звук відривання липкої стрічки, й Боббі здогадався, що власник клубу дістав уже бачений сьогодні маленький автомат. Роззирнувся, але Джекі ніде не було.
По жаростійкому пластику стільниці вдарив третій.
Розгублений Боббі на мить завагався, але потім таки взяв із Джекі приклад і зник з очей, рухаючись якомога тихіше. Заліз за одну з дерев'яних панелей і вже звідти спостерігав, як упав четвертий болт, здійнявши хмару дрібного чорного пилу. Згори щось заскреготіло, й квадратна сталева решітка на стелі раптом зникла в отворі якогось тунелю. Він різко зиркнув на бар і саме побачив пузатий компенсатор віддачі на стволі Джеммерового кулемета, що смикнувся вгору.
Крізь дірку просунулись худі коричневі ноги й запилюжений поділ сірої шкірянки.
— Чекайте, — озвався Боббі, — це ж Бовуар!
— Звісно, Бовуар, — донісся з отвору гучний голос, глухо відлунюючи в тунелі. — Приберіть цей чортів стіл.
Боббі виліз з-за панелі й відсунув столик зі стільцями вбік.
— Лови, — сказав Бовуар, зняв лямку чималенького оливкового рюкзака й кинув його додолу. Вантаж ледь не збив Боббі з ніг. — А зараз відійди... — Він вибрався з дірки, повис на обох руках і стрибнув униз.
— А де моя сигналізація? — спитав Джеммер, устаючи з-за бару з маленьким кулеметом у руках.
— Ось. — Бовуар кинув на килим блякло-сірий шматок фенопласту, обплутаний тонким чорним дротом. — Інакше я привів би за собою звичну компанію допитливих гівнюків. Хтось їм точно дав план приміщень, але цієї дірки на ньому не було.
— А як ти заліз на дах? — поцікавилась Джекі, вийшовши з-за панелі.
— Я не залазив, — відповів Бовуар, знову надягаючи на ніс товсту пластмасову оправу окулярів. — Кинув мономолекулярну нитку з сусіднього будинку й проїхався на керамічному карабіні... — Його короткий бобрик на голові був притрушений пилом із димаря. — Ти вже в курсі, — похмуро зиркнув він на Джекі.
— Так. Леґба і Папа Уґу в матриці. Я вмикалася з Боббі на Джеммеровій деці...
— Вони рвонули Ахмеда на джерсійській автостраді. Ймовірно, тією самою установкою, що й матір Боббі...
— Хто вони?
— Досі не певен, — відповів Бовуар, присівши навпочіпки біля рюкзака й швидко відстібаючи пластикові замки, — але дещо починає прояснюватися... Коли я почув про смерть Лукаса, я саме шукав лобників, які стирили в Боббі його деку. Найпевніше, все це сталося випадково, в порядку речей, але думка про те, що десь валандається пара лобників із нашим криголамом... Потенційно, звісно, їх можна було вирахувати, бо вони теж інколи хотдожники й роблять справи з Двома-На-День. От ми з ним і прочісували територію, шукаючи зачіпок. Усе це було, як виявилось, гівна варте, але коли ми тусили з цим пиловиком, Аліксом, другим помічником боса чи щось таке, йому подзвонив візаві з того боку, котрого Дві-На-День визначив як баррітаунського готичного на ім'я Реймонд.
Говорячи, він розбирав нутрощі рюкзака. Викладав зброю, інструмент, набої, мотки дроту.
— Реймондові страх як кортіло поговорити, та Алікс при нас ні про які справи заводити не хотів. Вибачте, джентльмени, офіційні переговори командирів, каже цей мішок гівна, тож бувайте. Ми перепрошуємо, киваємо, розкланюємось і зникаємо за рогом. А там беремо модульний апарат Двох-На-День, видзвонюємо своїх агломератських ковбоїв і оперативно вішаємо їх на Аліксів телефон. Бони входять у розмову Алікса й Реймонда, мов дріт у сир.
Бовуар дістав із рюкзака обріз дванадцятого калібру, не довший за своє передпліччя, і вставив туди дебелий круглий магазин із розкладки на килимі.
— Бачили колись таку хрінь? Південноафриканська, довоєнна...
У його тоні й виразі обличчя Боббі раптом помітив приховану лють.
