Чорти знають, чи очікував отаман такого повороту подій, чи зробив це просто на всяк випадок, але йому вдалося. Він оголосить в січі, що хоча лютий ворог і втік з дитиною, він неодмінно захоче помститися за власну дружину, яка приєдналася до вовків. І тоді буде все одно, жива вона чи ні. Міхей змружив очі.
Треба зробити все, що в його силах, щоб вона залишилася живою. Хто знає, як це обернеться?
Він сердито глянув на задоволене обличчя отамана. Старий басьор тим більше радів, що полеглий у сутичці Ромко віддав свою силу власне йому. Це було найкращим доказом того, що отаман і досі користується повагою серед своїх січових братів.
□□□
Сергій хрипко дихав, лежачи на животі, широко розкинувши руки. З-під розрізаної сорочки визирала каша, в яку куля перетворила праву лопатку.
Серед розтрощених м’язів стирчали осколки кісток. Знахарка стояла над хорунжим, бурмочучи собі під ніс. Вона зупинила кровотечу, промила рану горілкою і відваром трав і тепер проводила очисні обряди. У печі горів вогонь, кімнату наповнив важкий запах трави, званої "багно", змішаний із запахом м’яти, ромашки та інших рослин, що сохли біля печі та на стінах.
– Напевно, це був не свинець, — прошепотів Семен Іллі. Великий козак тримав на руках сплячу дитину, нагодовану козячим молоком. – Самі вони залізних куль точно не відливають, їх доводиться купувати у турків.
– А може, від поляків дістають? – так само тихо відповів Заєць. – Ті з радістю підтримають кожного, хто зможе противитися Хмелеві.
– А мені здається, що, скоріше, від турків, — наполягав козак-велетень. – Вони люблять такі речі. А вовкозаки польських пані не підтримують. Вони ні за кого не виступають.
– Нині вони проти нас, якщо ти не помітив, — з іронією зауважив Ілля.
– Проти нас? – похитав головою Поріг. – Може й так, але скоріше проти Сергія і всіх, хто був на Залізних Хуторах.
– Думаєш, вони не знають, хто віддав наказ? Наш хорунжий був просто інструментом.
– Хмельницького допасти вони не можуть, — тверезо сказав Семен. – Тому мстяться безпосередньому виконавцю.
– Як би там не було, добре що куля до кишок не дісталася, - махнув рукою Заєць. – Зслизнула по залізних набивках на поясі. І в кістках міцно не застрягла, то тоді б у нас була довга забава.
Семен з огидою подивився на оперту об стіл яничарку[5] з довгим стволом.
– Не люблю самопалів, — заявив він. – У сутичці має значення міцний кулак і вміння махати залізом.
Ілля прослідив за поглядом приятеля. Яничарка належала йому. Чудова зброя, вона могла вразити грака, що піднімався до льоту за сотню кроків.
– Так люди билися в давні часи, — відповів він. – Ті часи ніколи не повернуться. Але навіть тоді люди застосовували арбалети та луки, щоб дістати ворога. Давид завжди намагатиметься перехитрити Голіафа.
Поріг важко зітхнув.
– Знаю я, знаю, — пробурмотів він. — І все ж шкода. Стріла є стрілою. Якщо наконечник списа не змазали у гної і він не розколовся у рані, витягнеш його, вхід припечеш і незабаром зможеш сісти на коня. А з таким пострілом ніколи не знаєш, чи не піде жар, і те, що всередині, замість того, щоб просто проколотися, роздавлюється і розривається. І думай собі потім, чи діра, яка видна на поверхні, не є ознакою того, що нутрощі на січку схожі?
Знахарка сикнула, щоб вони замовкли, а Лівка Пастух, напоєний травами, з перев’язаними обличчям і лівою рукою, неспокійно ворушився на постілі.
Чоловіки слухняно замовкли. Всі ці бабські гусла їх трохи лякали. У лісових чагарниках, а часто й поблизу невеликих поселень, жили розумні жінки, які вміли і майбутнє виворожити, і в минуле хлопа зазирнути. Найчастіше це були старі жінки, але траплялися й інші випадки. У рідному селі Семена кілька років тому померла стара знахарка, а на її місце прийшла дівчина, яку вона навчила цілительству, тепер вона, напевно, стала красивою тілом. Не один чоловік залицявся до неї, але нікому з них не вдалося її зловити у солодку пастку. Мовляв, вона звикла мати зносини з самим Злим, як та стара яга, яка була її вчителькою і теж обходилася без чоловіка, тож простий дядько не зможе їй догодити. Злі язики завжди щось вигадають. Проте Семенові не здавалося, що хтось із такими світлими очима може віддатися демонам.
А покійна ворожиха завжди була доброю, не раз давала маленькому Семенчикові ложечку меду, приправленого травами, або тицяла у руку якийсь ласий шматочок. Інша справа, що коли до неї прийшла жінка зі скаргою на невірність чоловіка, то стара враз відбирала в бідолахи чоловічу силу, щоб йому не залишилося нічого, крім сорому, і виставила на посміховисько. Не дивно, що деякі люди її ненавиділи. Вона також ненавиділа виводити плід і ганяла безрозсудних дівчат на всі боки. "Жіноча справа — народжувати", казала вона зневіреній вагітній жінці. "Не вітер посіяв зерно в твоєму череві, щоб я розвіяла його, як полову". І через це, мабуть, нажила багато ворогів.