Якщо хтось заважав йому, він діставав шаблю і виголював такому вуха, а то й з життя. І зараз він не замислювався б ні на мить, чи рубати, чи відштовхувати сміливця, але коли наставали спокійніші часи, він починав думати. Можливо, наближається смерть і він повинен якось до неї підготуватися? Кажуть, що деякі люди передчувають свою смерть. Чи це стосується саме його? Він похитав головою, потягнувся за флягою, прив'язану до лука сідла. Міцне грецьке вино ніби змивало гіркоту, що залишилася на язиці та в горлі. Що там для козака смерть! Краще вона, ніж довге життя в постійному страху.
– Шкода було б, однак, Коромана, якби в нас нога підломилася, – сказав він, щоб відволіктися на щось інше. – Він хороший вождь.
– І людина хороша, з костями, – додав Пастух. – Дбає про військо, як мало хто. У країні голод, а ми маємо що їсти, хоча полковник забороняє грабувати. Коли ми забирали провізію, то тільки у багатіїв, а не у бідних хуторах, як це було під Дорошенком.
– За це його не люблять старійшини, – зауважив Семен. – Бо, як зараз, на їхніх землях воліє військо набирати. Під таким було б радісно воювати, якби не те, що ми йдемо на вовкозаків.
– Так, ти правий. Слава невелика, а голову втратити легко.
Вони їхали далі, стремено біля стремені, занурившись в думки.
РОЗДІЛ 11
Грегорій, лежачи на твердих нарах, прислухався до звуків ззовні. Наближався час Повного Місяця, до того ж час спарювання для семи вовків, тож січ готувалася до важливих обрядів. У такі моменти старий отаман заздрив людям їхній здатності до розмноження. У них здорова самка могла практично в будь-який момент завагітніти від здорового самця. Напевно, тому люди так мало дбали один про одного, не вагалися вбивати за найменші суперечки, мстилися не тільки винуватцю нещастя, а й усьому його роду. Якби вовки поводилися так само, жодна січ не вціліла б. І без цього взаємні чвари у страхітливий спосіб зменшили їхню чисельність.
– Гурда повернувся, — повідомив вартовий.
– Давай його сюди. І нехай до мене прийде Кошко.
Грегорій встав, потягнувся. Він уже відчував скутість суглобів, спальне місце з дощок, колись зручне, починало тиснути на старі кістки. Мабуть, час змиритися з віком і думкою, що незабаром з'явиться претендент, який переможе його і перейме владу. З подивом отаман виявив, що думає про це без жалю. Життя його втомило. Він народився ще в ті часи, коли на землі, населені вовками, почали прибувати перші поселенці, втікачі з-під ярма польських і руських панів, татарські біженці з ханства.
Можливо, не перші, бо вже раніше просочувалися люди, але вони селилися далеко від вовчих січей. Ніщо тоді не віщувало, що вони стануть загрозою для перевертнів. Самі люди пізніше вигадали казки про те, як вовкозаки вторглися в землі, давно зайняті ними. Адже навіть саму назву "січ" вони перейняли від тих, кого тут застали. Коли стало ясно, що приплив поселенців може виявитися небезпечним, вовкозаки деякий час підтримували прагнення польських королів, сподіваючись, що завдяки їхньому заступництву вони зможуть назавжди відірвати для себе якийсь шматок країни, а може, навіть, щоб правителі забороняли своїм підданим селитися тут. Марно.
Хоча великий воїн Стефан Баторій зобов'язався за допомогу, надану у війнах з Москвою, врегулювати місцеві справи, він помер, не встигнувши втілити свій задум у життя. А потім прийшов Зигмунт, затятий католик, який вважав вовкозаків породженням сатани, незважаючи на допомогу, надану йому у війнах з московитами, не зважаючи на те, що перевертні також вірять в одного і того ж Бога, хоча і славлять його по-своєму. Саме тоді їх вперше назвали вовкозаками. До повстання Хмельницького вони не втручалися, як і до попередніх заворушень.
Це були не їхні справи. Нехай люди мордують людей, нехай слабшають, а оселі перевертнів повинні залишатися непохитними попри всі бурі. Колись у них було багато січей, та вільні ватаги, не пов'язані з великими зграями, гуляли по просторах України. Як раз це він ще досконало пам'ятав.
Вовки жили довго. І це, подібно до їхньої таємничості та не бажання до довіреного зближення, людей дражнило. Грегорій вже якийсь час роздумував над тим, це оце їхнє довголіття, благословення, що допомогало у виживанні, не зробилось би їхнім прокляттям.
Пам'ять про минулі часи заважала змиритися з тим, що надходило.
Світ навколо змінювався все швидше, вимагав кожен раз нового погляду на важливі справи. Люди вмирали у віці, коли вовк тільки вступав у найактивніші роки, їхнє існування здавалося марним і коротким, але завдяки цьому їм було легше проходити через зміни – старі, зашкарублі погляди природним чином поступалися місцем новим, коли покоління, звиклі до старого, вимирали, а перед тим втрачали значення, поступаючись місцем молодим. Вовки мусили справлятися інакше, їм, безперечно, було важче...
Роздуми перервав прихід Гурди. Вовк кивнув головою отаману, після жесту запрошення сів біля нар, зітхнув. По ньому було видно втому.
– Що з нею? – запитав Грегорій.
Гурда мовчав хвилину, перш ніж відповісти.