– По заслузі одержать, — пробурмотів гетьман, але без великого гніву, і голосно сказав: – Ласкаво просимо, шановний пане Петре! Ласкаво просимо в мої гостинні пороги, будьте раді мені, як я вам!»
– А шоб ти здох, — невиразно пробурмотів Мелех.
– О, це негарно, пане Петре, дуже негарно. Я до вас із серцем, а ви мені відплачуєте гидкою лайкою?
– Не строй з себе блазня, — манера розмови в'язня свідчила про те, що історія про два вибиті зуби також не зовсім правдива. Хмельницький прикинув, що в іншого чоловіка могло залишитися тільки два зуби. — Чого ти хочеш? Нащо весь цей ґвалт?
Господар так голосно засміявся, що стурбований Горба зазирнув до кімнати, але одразу і зник, коли гетьман нетерпляче махнув рукою.
– За що, питаєш? За твої підступні дії, скотиняка!
Посмішка Хмельницького згасла, його губи стиснулися в тонку лінію.
– За які підступні дії? Про що ти говориш? Богдане, я давно перестав з тобою змагатися...
Наступні слова потонули у витті болю, коли Хмельницький врізав зв'язаного чоловіка по обличчю. З порожньої очниці текла кров, капаючи на вишитий комір.
– Одягся, мов польський пан, — саркастично зауважив ватажок козаків.
– Половина твоїх старшин так ходить, — Мелех переміг біль. — Ти наказуєш, щоб з усіма так поводилися?
– Половина старшин, кажеш? Можливо. І рано чи пізно кожен, хто мені протистоїть, пошкодує про це. Як і ти.
– Не знаю, про що ти кажеш.
Хмельницький подивився у вогонь.
– Я міг би зараз відправити тебе на тортури, – сказав він так спокійно, що Мелех відчув мурашки на шкірі. Козацький гетьман точно був менш небезпечним, коли розлючувався. – Але мені не потрібно. Це не твоя бажана Річ Посполита, нема потреби доводити вину чи невинність у суді. Я зараз закон, і я є ним.
– Однак ти мусиш враховувати думку ради, старійшин, навіть черні…
– Мушу, – погодився господар. – Але не тоді, коли я караю зрадників горлом.
– Я не просто з черні, – заперечив в'язень. – Про мене спам'ятають…
– Так? – Хмельницький злобно посміхнувся. – А хто спам'ятає твого брата?
Петро смикнувся, але туго зв'язані мотузки заважали йому навіть зрушити стілець.
– Що ви з ним зробили?
– Нічого, - знизав плечима гетьман. - Скажи краще, з якою місією ви його посилали?
– З жодною. Павло - вільна душа. Він завжди робив те, що хотів...
– І те, що від нього вимагав його коханий брат, - закінчив запорізький ватажок. - Час перестати прикидатися, пане Мелех. Ти з самого початку плів проти мене інтриги. Я не заперечую, ти сам ховався, ти зробив так, що я майже забув про тебе, але ти чекав нагоди. Чому ти послав свого брата на північ? Куди він ішов, як не до Гилевщини?
– Брешеш, Богдане, - несподівано чітко вимовив ці слова Петро. - Брешеш і не знаєш, що зараз робити. Ти вже шукаєш ворогів усюди, навіть там, де їх не може бути. Хіба ти не знаєш, що я скінчив з балотуванням на уряди? Віддаю перевагу тому, що просто заробляю гроші та використовую їх для власної радості.
– Я чудово знаю, що ти заробляєш гроші і на що. Але я також чув чутки, що частину з них ти витрачаєш на щось інше, ніж на власні радощі. Купуєш прихильників, платиш шпигунам, підкуповуєш офіцерів. У кого ти купував інформацію про ченців, яких надіслав цар?
– Ти зовсім з глузду з'їхав, — зневажливо пирхнув Мелех. Краплі крові вилетіли з його рота і потрапили на жупан. – Навіщо мені це?
– Навіщо? Спочатку просто щоб знати. Про всяк випадок. Але потім... Я ще раз питаю, навіщо ти відправив свого брата до Гилевщини?
Петро недовірливо похитав головою.
– Ти точно очманів, — оголосив він. – Павло кудись поїхав, не пояснивши куди. Гнатися за ним — це як гнатися за вітром. А якщо вдасться його спіймати, то сам його запитаєш.
– Запитаю, запитаю, — задоволено сказав Хмельницький. – Я якраз домовляюся з певним розбійником про викуп пана Павла Мелеха.
Петро заціпенів, його здорове око насторожено заблищало, і гетьман продовжив:
– Так, так. Кожен колись спіткнеться. Навіть такий молодець, як твій брат. Якби він пішов сам, я б, можливо, навіть не знав. Але він приєднався до козаків, які їхали тим шляхом. І тих козаків вирізали розбійники. Як Павлу вдалося вижити, я не знаю, і мені це байдуже. Достатньо сказати, що він сказав тим мерзенним розбійникам, що він брат Петра Мелеха. Він розраховував на їхню жадібність, що вони пошлють до тебе, щоб ти його викупив. Але отаман тих головорізів виявився мудрішим, ніж думав пан Павло. Він послав до мене спеціальну людину, щоб перевірити, чи не заплачу я більше, ніж ти. А до тебе, звичайно, ще одну, щоб знати, як торгуватися. Ось чому ти так швидко покинув своє лігво, паршивий ведмедю! Тільки я свого бандита наказав повісити. Вони тримають твого брата, ну і добре. Це не моя справа.
Він наблизився до в'язня, нахилився над ним і подивився йому в налякане око.