Я зняв обидва пальта й шарф із гачків біля вхідних дверей і одягнув усе на себе, оскільки вночі надворі холодно. Потім знову дуже тихо піднявся на другий поверх, але це було важко, бо в мене трусилися ноги. Я зайшов до себе в кімнату й узяв клітку з Тобі. Він шарудів, тож я зняв одне пальто й накинув його на клітку, щоби приглушити звуки. Потім я зніс його вниз.
Батько так само спав.
Я пішов на кухню й узяв свою спеціальну скриню для їжі. Я відімкнув двері з чорного ходу й вийшов надвір. Тоді я зачинив двері, притримуючи ручку, щоби замок не клацнув надто гучно. Потім я пішов у глиб саду.
У глибині нашого саду стоїть сарай. У ньому газонокосарка, секатор і багато садового приладдя, яким користувалася Мати: горщики, мішки з компостом, бамбукові тростини, мотузки й лопати. У сараї було би трохи тепліше, але я знав, що Батько шукатиме мене в сараї, тож я зайшов за сарай, протиснувся в щілину між стіною й парканом і забрався за великий чорний пластиковий бак для дощової води. Там я сів і трохи заспокоївся.
Я вирішив залишити пальто на клітці Тобі, щоби він не застудився й не помер.
Я відчинив свою спеціальну скриню для їжі. Усередині лежали дві лакричні палички, батончик білого шоколаду, три клементини, рожева вафля й червоний харчовий фарбник. Я був не голодний, але знав, що треба щось поїсти, бо якщо нічого не їсти, то можна замерзнути, тож я з’їв два клементини й батончик білого шоколаду.
А потім замислився, що мені робити далі.
Між дахом сараю та великою рослиною, яка перевішується через паркан від сусідів, мені було видно сузір’я Оріон.
Люди кажуть, що Оріон дістав таку назву, оскільки Оріон був мисливцем, а сузір’я схоже на мисливця з кийком, луком і стрілами, ось так:
Але це справжні дурниці, оскільки це просто зорі, і точки можна з’єднати так, як вам заманеться, і тоді воно буде схоже на пані, яка махає парасолем, або на кавоварку місіс Шиєрс, що була зроблена в Італії, має ручку й випускає пару, або на динозавра:
І в космосі немає жодних ліній, тож можна з’єднати якусь частину Оріона із Зайцем, або Тельцем, або Близнюками й сказати, що це сузір’я має назву Гроно винограду, або Ісус, або Велосипед (тільки за часів Давньої Греції та Риму не було велосипедів, а саме тоді Оріона назвали Оріоном).
У будь-якому разі Оріон — не мисливець, не кавоварка й не динозавр. Це просто Бетельгейзе, Беллатрікс, Альнілам, Рігель і ще 17 інших зірок, чиї назви мені не відомі. Це ядерні вибухи, які відбуваються за мільярди миль звідси.
І це правда.
Я не спав до 3:47. То було востаннє, коли я дивився на годинник перед тим, як заснув. У ньому є циферблат із підсвіченням, і він горить, якщо натиснути на кнопку, тож я міг визначати час у темряві. Мені було холодно, і я боявся, що прийде Батько та знайде мене. Але в саду я почувався безпечніше, оскільки заховався.
Я багато дивився на небо. Мені подобається дивитися на небо вночі в саду. Інколи, улітку, я виходжу надвір уночі з ліхтариком і планісферою — а це два пластикові диски, простромлені посередині булавкою. На нижньому є карта неба, а у верхньому є апертура, тобто отвір параболічної форми, і її можна обертати, щоби побачити ту ділянку неба, яку буде видно певного дня та певного року на широті 51,5° на північ від Ґрінвіча, а це широта, на якій стоїть Свіндон. А більша частина зоряного неба завжди по інший бік землі.
І коли ти дивишся на небо, то знаєш, що дивишся на зірки, які за сотні й тисячі світлових років звідси. А деяких зірок уже навіть не існує, оскільки їх світло так довго йшло до нас, що вони встигли померти, або вибухнути, або перетворитися на червоних карликів. І тоді здається, що ти дуже маленький, і якщо в тебе в житті проблеми, то варто замислитися над тим, що вони, що називається, незначні, а це означає, що вони такі малі, що їх можна не брати до уваги під час якихось розрахунків.
Я не дуже добре спав через холод і через те, що земля піді мною була горбкуватою та колькою, а Тобі постійно шарудів у клітці. Остаточно я прокинувся на світанку, коли небо стало оранжевим, синім, пурпуровим, і я почув пташиний спів, так званий Вранішній Хор. І я залишався на тому самому місці ще 2 години й 32 хвилини, а потім почув, як Батько вийшов у сад і гукнув:
— Крістофере?.. Крістофере?..