- Ага, ага, того самого! За три місяці до народження своєї першої дитини, між іншим. Перша жертва пропала через кілька днів після інциденту. Якщо хочете, порийтеся в архівах, в той час багато дивних подій ставалося. Не знаю, що саме Фокс намагався відбити тим щитом, але ефект йому, очевидно, сподобався і ось він, повний скорботи, плачучи, почав пускати під ніж своїх вихованців, природньо, вибираючи тих, чия смерть торкнеться якомога меншої кількості людей. Самотніх, якщо коротше. Ось таке щастя на крові.
Старшина, погоджуючись, кивнув.
- Типова логіка Чудесника.
- Але діти! Навіщо він намагався отруїти їх?!
-Теж зрозуміло. Що таке потойбічний феномен, Фокс, найімовірніше, знав ще з Нінтарка. В якийсь момент він втратив контроль над ситуацією: його учні вбивають себе, щит не витримує, жертви доводиться складати все частіше, а тут ще й керівництво помінялося, контроль став жорсткішим. Білі ж погано витримують стреси! Нарешті, з’являюся я і починаю псувати його паству, прививаючи їй дещицю здорового ґлузду, і взагалі, роблю те, з чим так довго не міг впоратися він. Там де ви угледіли надію, він побачив лише розпусту і деградацію. Знову, повний ще більшої скорботи і ще сильніше плачучи, він вирішив врятувати всіх від зіткнення з реальним світом – приспати, типу, як хворих дворняг, виключно з милосердя
- Всі вони, рано чи пізно, до такого приходять, - буркнув Клеймор. - Це єдиний логічний вихід з їх філософії…
- Краще радійте, - порадив директрисі я, що все так добре закінчилося.
- Добре? - не зрозуміла вона.
- Угу. Діти живі, Фокс відмучився. Ви подумайте, що було би, якби він попав до в’язниці!
- Страту через спалення ще ніхто не відміняв, - дуже доречно вставив Горчак.
- Знову почнеться скандал, - зітхнула місіс Гемуль.
- Сприйміть це як прекрасну можливість! Ситуація критична, якщо НЗАМПІС не прийшле сюди нормальну команду, всі страхи Фокса справдяться. Крім цього, вправляти мізки треба не лише вашим вихованцям, а і цілому місту. Вам потрібна допомога емпатів і додаткове фінансування, добитися цього в нинішній ситуації можна або після масових жертв, або на хвилі публічного скандалу. Я би на вашому місці скооперувався з міськими властями і працював на випередження. Найкраще лікування - це профілактика!
Місіс Гемуль повільно кивнула:
- Так, я вас розумію.
- Тільки не думай, що я все це підпишу, - буркнув старшина, - поки що всі ці міркування про щит – твоя особиста думка, А фон навколо міста чи то є, чи то нема, я не експерт, брехати не буду. Представник НЗАМПІС в місті є, - тут він кивнув на Кларенса, - феномен ми ліквідували, вбивцю знайшли, звіти відіслали, тепер чекаємо подальших команд. Що скажуть, то і зробимо, а претензії – до пана координатора.
Кларенс промовчав, хоча щелепи стиснув так, що аж побіліли вилиці, я ж лише меланхолійно повів плечима:
- Ну, Містер Аксель теж не самогубець і розуміє, що якщо просре місто після двох дзвіночків – офіційного розслідування і доповіді підлеглих – то Кайданами Вибавлення не відкупиться, а емігрувати зможе хіба на Місяць.
- І хто йому про це скаже, - гмикнув Клеймор.
Я ласкаво посміхнувся старшині чистильників.
– Ви. Причому – вже сказали, - він очевидно не врубався, тому я пояснив, – ти вчора звіт начальству написав? Якраз коли я приходив? І листочки перед тим, як класти в конверт, не перелічив?
-Так, але як...
Тут Макс посміхнувся старшині вдоволеною собачою посмішкою. Що таке для пса-зомбі заскочити у вікно другого поверху?
Старшина Клеймор швидко додав два і два.
- От, підар! - з почуттям вимовив бойовий маг.
Я зробив вигляд, що це він про зомбі.
- Це що ж, - злякався Риспин, - ми тут застрягли?
- Поживемо – побачимо, - похмуро обірвав його старшина.
Місіс Гемуль ховала задоволену посмішку за горнятком – білому не до лиця радіти чужим бідам.
На щастя, випробувати на собі гумор розчарованих бойових магів мені не довелося – увечері того ж дня я їхав геть із Михандрова. Без Лючика. Місіс Гемуль довго і гаряче переконувала мене, що тепер в інтернаті буде все добре, що про Петрика потурбуються, навіть в тому випадку, якщо місіс Кормаліс не вийде знайти, що для мого брата дуже важливо побачити благополучне розв’язання цей історії і торжество справедливості. Я подумав і піддався – не таке вже це велике щастя – няньчитися з білим малолітком – хоча на предмет справедливості мав серйозні сумніви.
Лючика на станцію я не взяв – там під наглядом мадам Паркер мене чекав пес-зомбі. Що якщо дітям спаде на думку його пообіймати? Лейтенант особисто заїхав за мною на автомобілі, який тепер пересувався без скрипу і писку, лише з хижим м’яким гарчанням, а на задньому сидінні приїхали Горчак і Риспин (очевидно, зібралися на станцію за горілкою). Старшина, судячи за всім, все ще висів на телефоні, намагаючись перехопити свою доповідь раніше, ніж вона попаде на стіл старшого координатора Акселя. Успіхів йому! Мене вже не цікавили ніхто і ніщо, тільки паровоз-вагон-гудок.
