Змиритися з тим, що наступним інтересом чорного були книги, виявилося простіше. Клятвено пообіцявши записати Тангора в знамениту столичну бібліотеку (і хай Фелістер сам думає, як це зробити), Деніс твердо вирішив запалити лампаду духам предків і пожертвувати ароматичну паличку Хранителю Пустелі – екзотичні інтереси підопічного не обіцяли кураторові нічого, крім проблем. Але контакт було налагоджено, і час до вечора пролетів непомітно, а коли на розпечені вулиці Хо-Карга опустилися сутінки, за ними приїхав обіцяний Фелістером транспорт. Тангор чемно постелив на сидіння ганчірку і запустив на неї пса-зомбі, ігноруючи незадоволені погляди водія. Деніс самотужки заштовхав у багажник гігантську валізу, і міністерський автомобіль (громіздке чудовисько з тепловим насосом на даху) неквапно покотився вулицями, в оточенні запряжених конями фаетонів, дзеркально-білих лімузинів і неймовірної кількості рикш.
Столиця ніби виходила зі стану заціпеніння – на оце недавно ще тихих вулицях було чути заклики зайти в той чи інший магазин або ресторан, верескливі сигнали клаксонів, сміх і гомін тисячі голосів. В салон звуки долітали приглушеними, від пса-зомбі тонко пахло конвалією, від некроманта не пахло взагалі нічим, і Деніс почав відчувати до нього підсвідому повагу. Може, не так і погано, що доведеться працювати у вихідні? Зате премія буде велика. Тангор виглядав виключно добре вихованим магом, а в його дивних зацікавленнях є навіть якийсь плюс – можна відкрити для себе щось нове.
І все ж, коли автомобіль підкотився до службового готелю НЗАМПІС, Деніс відчув неймовірне полегшення – залишилось влаштувати некроманта в його кімнату, вказати напрямок на купальню і їдальню (хоча навряд чи він сьогодні до них добереться) і можна забути про роботу до завтрашнього ранку.
Відлічивши третій під’їзд від рогу будинку, куратор з усім можливим поспіхом затягнув туди речі свого підопічного, а от Тангор нікуди не поспішав, уважно оглядаючись навколо, ніби в пошуках якоїсь каверзи. В кінці, чорний виявився правим – з їх наближенням двері під’їзду розчинилися від різкого кóпанця, і на порозі виникла похмура пика в форменому картузі, а на одязі незнайомця біліли флуоресцентними нитками офіцерські значки. Деніс сахнувся геть, моментально потягнувши за собою валізу – таке характерне положення нашивок їх примушували завчати напам’ять. З глибини під’їзду, з гідністю гірського лева, виступив бойовий маг в званні полковника армії і, не роззирнувшись довкола, віддалився в бік стоянки службового транспорту. Тангор акуратно відійшов, провівши колегу уважним оглядом з-під повік. Куратор перевів дух (повезло нарватися на сусіда!) і безстрашно зайшов у приміщення – інших мешканців у двоквартирному під’їзді не могло бути в принципі.
Налякати чорного мага майже неможливо (хіба лише пригрозити виставити його дурнем перед іншими), а на всі інші несподіванки він реагує по-своєму – різким і немотивованим погіршенням характеру. Чималу годину починаючий некромант відтягувався на нещасному кураторові за пережите потрясіння: дотошно перевіряв якість реактивів, доставлених Фелістером, наявність в номері простирадл і серветок, а також балії для зомбі і води в ній (остання перевірка, правда, в умовах Хо-Карга недоречною не була), Нарешті, прискіпуватися стало більше ні до чого, і Тангор невизначено помахав рукою. Повторювати йому не довелося – Деніс моментально зник за дверима.
- Доброго початку! – старший куратор терпляче чекав на нього біля під’їзду. - Як він там?
- При вході наштовхнулися на сусіда, - пояснив Деніс.
Начальник співчутливо похитав головою.
- Трапляється. Що у вас завтра?
Деніс перелічив феєричні плани свого підопічного.
- І ще йому потрібна карта міста, з вказівниками вулиць.
- Буде, - обіцяв містер Фелістер, - спробуй переконати його не тягати з собою звіра. В бібліотеку ще куди не йшло, а от в ботанічний сад з собакою його не пустять ні за яких обставин. До речі, ти впевнений про ботанічний сад? - Деніс похмуро кивнув. - Дивний інтерес.
- Не те слово.
- Хай побігає, втомиться, в понеділок буде поводитися спокійніше.
- Деніс, погоджуючись, покивав і поплівся до виходу з території – бойовим магом він не був, службового транспорту йому не виділяли, а наймати щоразу рикшу дорогувато – до Старого Кварталу простіше дійти пішки.
Місто навколо бурлило, місто блищало вогнями, ніби намагаючись повернути небу лють денного світила. З приходом сутінок, вулиці наповнилися людьми – в середині літа столиця майже повністю переходила на нічний спосіб життя. Поважно шпацирували чепурні чоловіки в яскраво вишитих халатах, клерки в костюмах спішили додому, навколо весело гомонів простий люд, який мало турбувався про дотримання стилю. І над всією цею суєтою витав ЗАПАХ.
