Така заява викликала у мага секундний ступор.
Напевно, це якийсь інший Ларкес. Не може бути, щоби такий загальмований тип керував регіоном цілих п’ятнадцять років! І головне, я зовсім не міг зрозуміти, що він тут робить. Розмова йому очевидно не подобалася, тим не менше, він не йшов і намагався чогось від мене добитися.
- В Редстоні ви зробили прекрасну кар’єру, - зітхнув Ларкес. - Хочете її продовжити?
- Ні.
Сказати йому, що мені ця його кар’єра як собаці п’ята нога? Одна в мене була тимчасова слабкість – не вперся я тоді рогом з Саталом, то тепер так ярмо накинули, що зітхнути не можу. Ніякого бажання ще далі погіршувати ситуацію я не мав.
- Вас не цікавлять гроші? - здивувався Ларкес.
- Дякую, у мене є.
Ті часи, коли я ладен був танцювати за крону, давно минули, а починати махінації перед самим закінченням університету не мало ніякого сенсу.
Ларкес знову «зробив ховрашка». Це починало мене дратувати. Я провів в цьому дебільному закладі більше чотирьох годин і сподівався, що скоро можна буде бути вільним. І тут з’являється якісь комік з пропозицією чи то випити, чи то заробити. Мені треба не випити, а вимитися!
- Я довгий час працював у Редстоні, - несподівано сказав маг, - і завжди пильно слідкував за успіхами вихованців Університету.
Від нахилив голову, чекаючи на мою реакцію.
І тут я щось таке згадав. А чи не той це старий босс, через якого Паровоз мій кристал переписував? Ні, звичайно, я пам’ятаю, що він за мене в якомусь смислі заступився, не давши справі ходу, але це ще не привід качати права! Не для того я стільки вимахувався зі Здобуттям. Оскільки за законом він був правий, а випробувати якість перезаписаного кристалу у мене бажання не було, залишався лише один перевірений спосіб вивернутися без втрат – довести справу до скандалу, влаштувати бійку, а потім будь-які претензії списувати на особисту антипатію. Отже, що треба, щоб гарантовано посваритися з чорним? Поставити під сумнів його правоту, продемонструвати браваду і пригрозити фізичним насильством.
- Треба було за Чудесниками слідкувати – вийшло би більше користі. З моєю допомогою «нагляд» рятує Редстон від наслідків вашої роботи, ледве-ледве впоралися. А той, кому чогось не вистачає, зараз дістане в рило, - і я з насолодою випустив свого внутрішнього звіра, який одразу загарчав у грудях.
За віком Ларкес згодився би мені в батьки, якщо не в діди, але кількість років в такому ділі у чорних ролі не грає. Для нас старший той, хто доказав свою перевагу (силою, досвідом, розумом), кого не варто дратувати і зачіпати без причини. Так от, Ларкес у мене поваги не викликав абсолютно, навіть навпаки – над колишнім координатором хотілося витончено знущатися. А що? Нормальне бажання – така поведінка у нас в крові. Покажіть ваші кігті!
І тут виявилося, що ось цим, типовим для чорного способом вирішувати проблеми, Ларкес користатися не вміє.
- Сатал погано дресирує своїх щенят, - ображено пробурмотів колишній координатор, ніби якесь виховання могло відмінити чорну натуру і забезпечити йому перемогу без боротьби.
- Протестую! Учитель виклав мені усе, що знав.
Цікаво, а п’ять дуелей для бойового мага – це нормально? Треба було завчасно вияснити репутацію свого наставника.
В принципі, я в будь-який момент був готовий згорнути конфлікт, помахати хвостом і зробити вигляд, що каюся (такий хід часто допомагає налаштувати стосунки – дорослим чорним подобається відчувати себе на висоті). Але тут сталося неймовірне – старший маг відступив. Він так і не викликав Джерело, не створив навіть найпримітивнішого щита, просто, аби зберегти лице. Злив конфлікт і злиняв у буквальному смислі цього слова – через двері.
Шоб я здох! Вся подія підвела мене до офіґєнного висновку – бувають чорні, які не вміють битися. Хоча, на фоні войовничих білих це здавалося логічним...
До речі, а чого він приходив? Хоч би натякнув по-людськи.
- Дурник
Не можна чорному надто багато спілкуватися зі звичайними людьми – це погано відбивається на тонусі. Відіслати Джерело виявилося неважко. Направді важко було ігнорувати реакцію внутрішнього мешканця (да-вай!! да-вай!!!) – Шереха мирне розв’язання конфлікту не влаштовувало. В його розумінні, ми повинні були зараз котитися підлогою, зчепившись, як оскаженілі коти, і рвати одне одного, так би мовити, підтверджуючи репутацію. Ох, доберуся я до нього колись...
- Перекусимо? - приречено запропонував конторський гід.
- Хороша ідея!
В принципі, чорних не можна назвати гурманами (нам основне – якнайбільше і якнайжирніше), але з’їсти що небуть екзотичне – кращий спосіб розслабитися після застосування Джерела. Я замовив суп з кльоцками і півгодини виловлював їх з тарілки маленькою порцеляновою ложечкою. Цікава страва!
Гід майже одразу кудись втік (певно, пліткувати пішов). Виявилося, що його звати Деніс (гукнув хтось зі знайомих). Треба буде записати, а пізніше – вичислити ще й прізвище. Взагалі, дивний тип. Нормальні люди, ставши свідками конфлікту чорних магів, швидко тікають і не повертаються, а цей мене в буфет повів – думка працювала в потрібному напрямку.
