Він розслабився, і від полегшення слова потекли з нього рікою:
- Зазвичай чорні, які в дитинстві втратили когось з батьків, не здатні контролювати Джерело. Мені важко це зрозуміти, але єдиний спосіб уникнути біди – переконати дитину, що втраченого родича просто не існувало. Це дуже важко зробити, особливо, якщо всі навколо знали небіжчика. Щоби уникнути зустрічей з «доброзичливцями», ваша мама повезла вас з Фінкауна туди, де ніхто і не звернув уваги на ще одного чорного сироту – до старшого брата Тодера, який розсварився з рештою родини. Мілісент завжди була дуже рішучою жінкою. Вони з Джонатаном там і познайомилися, він же – емпат і консультував вас, коли ви були ще дитиною. Якби Ґордон не написав мені, я би і не знав, де вони поселилися. Але після Здобуття Сили їм слід було розкрити секрет...
Я згадав мамині шушукання з шефом Гарліком. Ага. «Слід було». І мені ще пощастило, що я не взнав правди від когось менш тактичного, ніж цей старий, наприклад, від Саларіса.
- А ну-ну, давай з подробицями! Хто вбив, як, чому...
- Я толком нічого не знаю, - занив дідок, - він був сам, коли пентаграма вийшла з-під контрою, від тіла не залишилося навіть попелу, але на місці знайшли наконечник арбалетної стріли. Казали, що на момент зриву закляття він уже був мертвим.
Я не став розвивати теми: навряд чи білий знає подробиці обставин кримінальної справи, а від чуток буде більше шкоди, ніж користі. Хоча, у мене тепер достатньо знайомих, які можуть відповісти на певні питання.
- Добре, проїхали. Що було, та пройшло, – але з мамою і Джо я ще поговорю. Конспіратори, Шерех їх побери! - Я тут подаруночок приніс, віддай кому-небуть, раптом, знадобиться.
Білий з підозрою розглядав перетягнутий шпагатом згорток. Всередині лежали міністерські керівництва з магічної безпеки – знаменита краухардська скупість не дозволяла мені викинути їх чи повернути завгоспу, та і якість друку була всім на заздрість (напевно, для того, щоб чистильникам подобалося їх носити при собі). Раптом у Хемаліса знайдуться друзі, які колекціонують таку фігню?
-Дякую, - з деяким сумнівом в голосі подякував мені букініст.
На тому і розпрощалися.
- Слухай, в такому цікавому закладі був! Там так цікаво дівки танцюють... Завтра ще підемо! Не нєкай тут мені! Я тебе за квиток до театру скільки просив? Ще раз взнай – може, зараз народу менше. І потім, мені тут кальян пропонували, як це на чорних діє, нормально?
- Нє-нє!
- Ну і фіг з ним... Пиво з молока пробував, прикинь? Кумис називається. Гидотська річ! А козлятина нічого, сподобалася. Прикинь, з’їв козла!
Тангор був сповнений ентузіазму, а його куратор – тихого жаху, вимальовуючи в своїй свідомості картини, де обкурений некромант витанцьовує з стриптизерками, розмахуючи шматком козлятини в кулаці. Чинити спротив чи заперечувати сенсу не мало, коли чорного кудись несе, його можна лише вбити.
Тому Деніс старанно кивав, в душі розуміючи, що грандіозним планам мага не суджено здійснитися. Ах, якими хитросплетеними висловами лаяв учора секретарок містер Фелістер! Харизматичний Тангор виявився єдиним бойовим магом, який наплював на розпорядження керівництва і вирушив до міста, не дивлячись на заборону (навіть армійських спеціалістів вдалося переконати проявити свідомість). Від можливості втратити підопічного Деніса прибирав холодний піт, легковажного гостя з півночі треба було забирати з міста негайно – професійних охоронців у Службі Підтримки не тримали. На жаль, штаб відновленого арангенського «нагляду» постійного зв’язку з центральним офісом не мав і на запит поки не відповів, а відпускати некроманта без супроводу було би верхом непрофесіоналізму. І тут до відділу заглянув якийсь армійський спец, який хотів відмітити відрядження на кордон з Каштадаром. О, яким демонічним вогнем спалахнули тоді очі Фелістера!
«Завтра і відішлють, - визначив для себе Деніс, - з військовим ешелоном.»
Він навіть трохи пожалкував про скоре розлучення зі своїм найпершим підопічним. Заднім числом, дні, проведені з Тангором, видавалися куратору насиченими і цікавими. Деніс був не проти продовжити знайомство, вирушити з магом туди, де його чекали секретні і, без сумніву, великі діла, але... Старенька мати. Дідусь, який встиг відсвяткувати свої сто років, і ніяк не наважувався перебратися до рідних в Умпаду. Сестра, яка закінчувала столичну Академію, і племінник, який приїхав, щоб туди поступати. В такий час не можна залишати родину без нагляду!
«На зворотній дорозі зустрінемося. Може, і я на північ подамся.»
VI. Місто, якого нема
Глава 48
- Чим вони там зайняті? Що вони собі що він собі дозволяють?!! Домагатися чогось від мого некроманта!!!
Міс Кевінахарі шумно зітхнули.
- Добре, не мого, спільного. Але такого, що працює в моєму регіоні! При цьому, діяти через мою голову!
