Вона тепло йому всміхнулася, і він сподівався, що не почервонів. А Ґамаш справді думав, що все вже минуло. Що ж, осіб, які вважали його досконалим, на одну поменшало.
— То що ви хотіли розповісти?
— Це стосується Андре Маленфана. Ну, знаєте, чоловіка Йоланди. Під час ланчу я підійшла поговорити з Йоландою і почула, як він сміється наді мною. Це був незвичайний звук. Якийсь порожній і пронизливий. Їдкий. Джейн описувала подібний сміх одного з хлопців, які кидали гній.
Ґамаш усотував інформацію, дивився на вогонь і потягував сидр, відчуваючи, як тепла солодка рідина проходить через груди й розтікається по шлунку.
— Ви вважаєте, що його син Бернар був одним із тих хлопчиків?
— Саме так. Одного з тієї трійці там не було. Але Бернар був.
— Ми допитали Ґаса і Клода. Обидва заперечують, що були там, і це не дивно.
— Філіпп вибачився за те, що кинув гній, але це може нічого не означати. Усі діти бояться Берні. Думаю, Філіпп зізнався б навіть у вбивстві, аби той хлопець не побив його. Він їх усіх залякав.
— Чи можливо, що Філіппа там навіть не було?
— Можливо, але не вірогідно. Проте я точно знаю, що Бернар Маленфан кидав послід у Олів’є і Ґабрі й насолоджувався тим.
— Бернар Маленфан був троюрідним небожем Джейн Ніл, — повільно промовив Ґамаш, перебираючи в пам’яті родинні зв’язки.
— Так, — погодилася Клара, беручи жменю горішків до пива. — Але вони не були близькими, як вам відомо. Я не знаю, коли вона востаннє спілкувалася з Йоландою просто так. Між ними стався розрив.
— Що саме?
— Я не знаю подробиць, — нерішуче відповіла Клара. — Я лише знаю, що то було якось пов’язано з будинком. Домом Джейн. Він раніше належав її батькам, і між ними виникла якась суперечка. Джейн сказала, що колись вони з Йоландою були близькі. Йоланда приїздила до неї в гості, коли була дитиною. Вони грали в раммі та крибідж[72]. Була ще одна гра з чирвовою кралею. Щовечора вона клала карту на кухонний стіл і казала Йоланді запам’ятати її, бо вранці вона зміниться.
— І вона змінювалася?
— Саме так. Змінювалася. Щоранку Йоланда спускалася і була впевнена, що карта змінилася. Та сама чирвова краля, але візерунок інший.
— Але чи справді карта була іншою? Я маю на увазі, чи не сама Джейн міняла її?
— Ні. Але Джейн знала, що діти не здатні запам’ятати кожну деталь. І до того ж вона розуміла, що кожна дитина прагне вірити в магію. Так сумно.
— Що? — запитав Ґамаш.
— Я про Йоланду. Цікаво, у що вона вірить сьогодні.
Ґамаш згадав свою розмову з Мирною і замислився, чи могла Джейн щось іще доносити юній Йоланді. Зміни трапляються, і цього не варто боятися.
— А якби Джейн побачила Бернара? Вона впізнала б його?
— Вона могла бачити його досить часто впродовж останнього року або близько того, але здалеку, — сказала Клара. — Бернар і інші діти з округи тепер їздять на шкільному автобусі з Трьох Сосен.
— Де зупиняється автобус?
— Біля старої школи, щоб не їхати через село. Деякі батьки висаджують дітей на зупинці дуже рано, коли їм зручно, і дітям доводиться чекати. Тож вони іноді спускаються з пагорба в село.
— А коли холодно чи гроза?
— Більшість батьків чекає з дітьми в машині, у теплі, щоб вони не змерзли, доки не приїде автобус. Але згодом виявилося, що є батьки, які просто залишають дітей. Тіммер Гедлі забирала їх до себе, поки не приїжджав автобус.
— Мило, — зауважив Ґамаш.
Клара наче трохи здивувалася.
— Справді? Тепер, коли я думаю про це, гадаю, що так. Але я підозрюю, що для цього була якась інша причина. Вона боялася, що на неї подадуть до суду, якщо дитина помре, бо її залишили напризволяще, — щось на кшталт цього. Чесно кажучи, як на мене, краще замерзнути до смерті, ніж увійти в той будинок.
— Чому?
— Тіммер Гедлі була зненависною жінкою. Погляньте на бідолашного Бена.
Клара кинула головою в бік Бена. Ґамаш глянув якраз вчасно, щоб зловити його погляд, — Бен знову витріщався на них.
— Вона скалічила його. Злидарка, звикла до маніпуляцій. Навіть Пітер боявся її. Він часто бував у Бена під час шкільних канікул. Складав Бену компанію і намагався захистити його від тієї жінки в тому страхітливому будинку. Ви дивуєтеся, що я його кохаю?
На мить він завагався, кого Клара мала на увазі — Пітера чи Бена?
— Пітер — найпрекрасніший чоловік у світі, і якщо навіть він ненавидів і боявся Тіммер, то дійсно не без підстав.
— Як вони з Беном познайомилися?
— У приватній школі для хлопчиків при абатстві, біля Ленноксвіля. Бена відправили туди, коли йому було сім. Пітеру теж було сім. Двоє наймолодших дітей.
— Що такого поганого зробила Тіммер?
Ґамаш звів брови, уявивши двох настраханих хлопчиків.
— По-перше, вона відіслала перелякане хлоп’я з дому до школи-інтернату. Бідолашний Бен був абсолютно не готовий до того, що на нього чекало. Ви коли-небудь вчилися в інтернаті, інспекторе?
— Ні. Ніколи.
— Вам пощастило. Це дарвінізм у його найвищому прояві. Ти пристосовуєшся або помираєш. Ти дізнаєшся, що навички, які дають тобі можливість вижити, — це хитрість, обман, залякування, брехня. Або опановуєш їх, або просто ховаєшся. Але навіть це тривало недовго.
