- Міських стін він не залишав, тож продовжуємо шукати в місті. Тому й прийшов попередити тебе. Якщо раптом він з’явиться поряд з тобою - не прибий його мимоволі. Він все ж потрібен нам живим.
- А якщо він пішов через портал?
- Який портал? Стихійний, у який встиг вскочити демон? - самостійно здогадався ельф. - Це гірше. Але якщо так - це ще один доказ змови. Піду до свого кабінету, розвину цю здогадку. А ти…
- Зайве не лізь куди не кличуть, - завершила я.
- Саме так.
Підвівшись, Німідор залишив кімнату, а я помітила як важко він ходить. Чи то від втоми, чи травма якась.
- Хочете свіжу плітку? - запитала я, забігши після школи провідати подружок.
Фіона вже самостійно пересувалась, Олдрі ж ледь тримала в руках ложку, та загальний стан дівчат покращувався з кожним днем. Від хвороби залишились лише ранки на шкірі, які в майбутньому перетворяться в шрами. Та майбутніх цілительок це не лякало - є купа ліків та чарів для покращення вигляду.
- Не тягни, кажи! - не втрималась люшитка й аж підскочила на ліжку. - Ти так рідко про щось розповідаєш, то мабуть, дуже важливо.
Звісно. хотілось дочекатись Ванду, яка й досі допомагала в лікарні, та дивлячись на нетерпіння одужуючих, не втрималась.
- До школи прийшли ще чужинці й одразу почали вимагати, щоб їх прийняли та почали навчати. Мовляв, вони й так час згаяли, сидячі в Норгерді через лихоманку.
- Нічого собі. А наші що?
- Наші. Ректор жахається, декан скаженіє, учні очікують. До початку іспитів їм дозволили користуватися бібліотекою, а житло порадили шукати в місті - гуртожитки й так переповнені. Леорі каже, що навіть в коридорах ліжка стояли під час епідемії.
- Добре, що в школу не проникла.
- Так. Але дехто до навчання вже не повернеться, - з болем в голосі сказала я, згадавши списки померлих учнів, що бачила у декана на столі.
- Цього боюсь більше... Повернусь до школи - і дізнаюсь, хто не пережив…
Я вперше бачила, як Олдрі плаче. Не стримавшись, обійняла дівчину, та додала:
- Я також цього боюсь. Навіть якщо це буде Айша - не зрадію.
Усі зітхнули й замовкли. Розповідати про чудовиськ, які регулярно з’являлись уночі на вулицях міста не стала. Досить поганих новин.
- А скільки їх? - заспокоївшись, запитала люшитка.
Я не одразу зрозуміла, про що питає дівчина, й навіть встигла подумати про монстрів та телепатію.
- Чужинців скільки? - уточнила більш здогадлива Фіона.
- Дванадцять. Сім хлопців та п’ять дівчат. А в цьому світі є снігові ельфи? - зрадівши зміні теми, вирішила її підтримати.
- Є. Живуть на півночі на острові. В них окрема країна - Талві, зі столицею Юлмірат.
- А як виглядають?
- Чистокровних ніколи не бачила. Ванда якось зустрічалась з напівкровкою - так від лісового не відрізниш. Та я чула, що в них світле волосся та бліда шкіра. А що?
- Серед чужинців є один сніговий. Волосся білосніжне, очі фіолетові. Сам високий, стрункий. Майже постійно мовчить. А як скаже - наче кригою пронизує.
- Хочу це бачити на власні очі.
І як доказ своїх слів Олдрі спробувала встати з ліжка. Звісно, нічого доброго з цього не вийшло - якби не я, що сиділа поруч, упала б на підлогу.
- Потім подивишся. Також серед них ще три ельфи: хлопець та дві дівчини. Одна - дріада. Два перевертні - вовк та лисиця. Четверо людей та один вампір.
- Знов вампір? - запитала Фіона. – Хоча… чим більше чужинців-вампірів, тим легше буде Вальдегор. Він, до речі, як?
Так, дівчатам також наважилась розповісти, ким на справді є Гор. Краще нехай від мене дізнаються, аніж від когось з чужих. З найближчих приятелів залишився лише Соренто, хто ще не встиг про це дізнатися. На диво Олдрі вдалося втримати язика й не розповіси всім охочім послухати цю інформацію.
- Майже не бачу. Учора заходив - втомлений та задоволений водночас. Передавав всім привіт та скорішого одужання. А ще сказав, що якщо ліки не подіють, то вкусить й перетворить на вампіру - померти просто так не дасть.
- А він може? - знов підхопилась Олдрі.
- Невідомо. Не ризикнули перевірити, - чесно зізналась я.
- Ех, такий експеримент був би… - стримуючи сміх, з розумінням додала Фіона.
- Та ну вас, - махнувши на нас рукою, люшитка сховалась під ковдрою.
Ми ще трохи покепкували з подружки, сміючись та жартуючи. Після такого не хотілось й повертатись до школи, де було моторошно й болісно.
В кабінеті декана я стояла й радісно посміхалась, чим дуже дратувала пана Лавера.
- Це не дуже добра ідея, - коментував магістр Ванлір те, що відбувалось.
- У вас є краща? Я за любки її вислухаю, - запропонував Лавер.
- Нема. Та використовувати для цього ученицю, на мою думку, - занадто.
- Вам нагадати, що перед вами не просто учениця, а стихійне лихо світового масштабу? - вліз в суперечку Німідор.
Наче я поряд не стою. От ображусь і не буду допомагати. Не втрималась - й показала язика ельфу.