Трохи поблукавши коридорами, я нарешті знайшла потрібну лабораторію, де на вузькому, витягнутому вздовж стіні столі стояла ціла армія зі скла, порцеляни, металу та дерева. Колби, миски, ступи, банки, котли й інші місткості з травами, порошками чи готовими зіллями.
- Є хто живий? - гукнула я, ще й гучно чхнула, але не наважившись поставити принесене на стіл - раптом загубиться.
- Є, - сонно озвались з купи ковдр на канпі, на яку я не звернула уваги. Вона заворушилась. - Чого так кричать? Ята, а ти що тут забула? - запитала мене Ванда.
- Допомагаю з ліками. А інші де?
- З іншими біда. Лежать у палаті з хворими, заразилися. Мене сюди прогнали - чекають, чи не підхопила і я хворобу.
Від почутого мене в мене раптово підскочила температура, й стало важко дихати. Щодня гинули розумні від цього лиха, але мене це не дуже чіпляло, бо то були стороні. Але Фіона з Олдрі... Не дозволю.
- Перше: хто сьогодні черговий цілитель? Друге: в якій палаті лежать дівчата?
- На другому поверсі, від сходів праворуч, другі двері. Але тебе туди не пустять. А чергує Кален Фітч - високий, білявий іллін з бронзовою шкірою. Повз такого не пройдеш. Він зараз хворих оглядає. Краще тут почекай.
- Дякую, але все ж краще пошукаю та спробую до дівчат навідатись.
***
Лихоманка захопила місто майже тиждень тому, а вже встигла заразити половину персоналу лікарні, тим самим залишив хворих без вчасної допомоги. Мешканці Маг-Рівіка майже одразу пішли на самоізоляцію, та потік хворих не зменшувався.
Втомлений, з темними колами під очима, блідий попри колір шкіри, цілитель сидів в коридорі та пив напій із різким запахом, який в цьому світі використовували для бадьоротості.
- Цілитель Фітч? - на всяк випадок запитала я.
Чоловік не відриваючись від кружки, мовчки кивнув.
- Ось чергові ліки від магістра Стера.
- Ще одна себе драконом уявила, - без злоби, але з докором буркнув іллін, подивившись на мене. - Чого ходим без захисту? Думаєш, не заразишся?
- Не думаю, а знаю. І не “уявила”, а є, - чесно зізналась я, чого вже ховатися?
- Аааа, - протягнув чолові, до його втомленого мозку не одразу дійшли мої слова, - дракон, якого нам в поміч прислав Лавер. Присядьте поруч на пару хвилин. Зараз доп’ю цю гидоту й знайдемо піддослідних. Вас не пригощаю - бачу як носом водите від запаху. Не подобається.
Відпочити я погодилась, тож присіла поряд та заплющила очі - так краще думалось.
Отже. Зілля готувалися на основі драконовій крові, і перше, що спадало на думку - збільшити дозу. Але ні - надто велика доза для більшості розумних смертельна. Тож в мою голову прийшла ідея використати слиз, який зібрав з мене Террі, коли облізла луска. Ельф ним зацікавився та зібрав три глечика, два з яких упер з собою. Останній же залишився в мене вдома. Я колись хотіла з ним поекспериментувати, та так й не встигла. Мабуть добре, що не перевела його.
- Йдемо, - повернув мене до реальності голос цілителя, - перевіримо, що в вас вийшло.
Піддослідними стали троє чоловіків - високі, кремезні, як і всі карголи - та дві жінки: ельфійка й іллінка. Вони перебували на останніх стадіях хвороби, тому й вибір пав на них.
Зібравши волю до купи, і якомога сильніше ігноруючи емпатію, я переступила поріг.
Решту дня я була зайнята у лабораторії, вирвавши лише декілька хвилин, щоб навідати подруг. Дівчата спочатку почали лаятись, як я нещодавно - на Філла, але потім заспокоїлись й навіть посміхнулись під час розмови, яка давалась їм з все важче й важче.
***
А ввечорі, коли зірка давно сховалась за горизонт, я ризикнула піти додому. Маг-Рівік став нагадувати Гаяв-Ток: порожній, тихий, з темними вікнами. Лише запах відрізняв. Щоранку спалювали тих, хто не пережив хворобу.
Дорога додому була легкою, а от назад - ні. Спочатку Самідір із легкістю налякав дрібного злодюжку, що не побоявся вийти на вулицю та обікрасти перехожого. А от наступним нам на шляху зустрілось чудовисько. Й втекти б. Але відчуття самозахисту кудись поділось. Лише жадоба вбивати затьмарила розум. Жадоба не моя - але я їй піддалась. До тями мене привів фамільяр, прийняв бойову форму вовка. Здоровезний монстр чомусь злякався вдвічі меншого супротивника - та кинувся тікати. Самідір за ним, а я за Діром.
А за три квартали швидко зрозуміла, що було причиною цього забігу. У підворітті друге чудовисько нависло над мертвою дівчиною, а дві її подружки, налякані, на межі втрати свідомості, сиділи на холодній землі, обійнявшись. В одній я не одразу, та впізнала повію, з якою вже перетиналась на вулицях міста.
Цього разу це були не ларгінці, а новий вид. Щось між горилою та ящіркою. Наче до мавпи голову динозавра прикрутили. “Чудовий” зразок немерців.
- Самідір, витягнути дівчат зможеш?
- Грааау, - була мені відповідь.