Але найгірше - атмосфера. Біль, паніка, відчай, втома, безнадійність, жах. Мені знадобилась декілька хвилин, щоб заспокоїтись. Новий же артефакт й досі був не готовий.
Магістр Стер з розумінням поставився до мого стану та допоміг влаштуватися на вільній лавці, що стояли вздовж стін коридора.
- Ви як? Може, води принести? Чи заспокійливих крапель?
- Дякую, не треба. Вже краще. Я знала, що захисний артефакт не справляється, та не очікувала, що настільки.
- Емпатія… Від неї багато користі, а ще більше шкоди. Почекайте тут, а я поки знайду головну цілительку - вона вкаже, де нам влаштуватися.
***
Лабораторія, яку нам люб’язно надали була, заставлена всім чим тільки можна: колбами, мензурками, флаконами, котлами, скриньками та різноманітною апаратурою - такою, що використовують як алхіміки, так і зіллявари. В повітрі як завжди пахло травами, реактивами та приготовленими, чи зіпсованими зіллями.
- Отже, перед нами виникла проблема, - почав магістр, розгрібаючи місце на столі, щоб покласти сувої та книги, що принесли з собою. - Зілля, на яке ми витратили стільки часу та цінних інгредієнтів, ледь допомагає. Таке враження, що не встигає діяти.
- Лихоманка еволюціонує?
- Еволюціонує?
- Так. Стала більш стійкою до зілля
- Саме так. Нам потрібно змінити рецепт. І найголовніше та неприємне - перевірятимемо одразу на хворих.
Магістр встиг виготувати вакцину, яку, недовго розмірковуючи, погодився випробувати на собі Філл. Й добре, що жодниї побочних ефектів не виявилось. Сподіваюсь на таку ж реакцію й у хворих.
- А як тут обстежують хворих? В моєму світі, наприклад беруть кров на аналіз й вже після цього вирішують, яке лікування краще. А яка послідовність тут?
Магістр Стер здивовано на мене подивився. Довелось описати процедуру настільки детально, наскільки це може зробити розумний, який не вчився на медика, але щось читав чи чув. Сподіваючись лише на те, щоб мої мізерні знання не зашкодили.
Вислухавши мене уважно й, прийшовши до якихось висновків у своїй голові, магістр почав працювати над створенням нових ліків, іноді відволікаючись на їжу чи короткий сон.
Прокинулась я з болем у спині. Спати на жорсткій, короткій софі було поганою ідеєю, але йти посеред ночі додому крізь місту де бігає монстр, - ще гірше. Магістр взагалі спав на стільці, поклавши голову на стільницю й використовуючи руки замість подушки.
Прокинулась я не просто так, а від того, що в лабораторію увійшли, скрипнув дверима й запустивши протяг. Це були Мадлена Вайлд, чергова цілителька, та Філл, який приніс нам сніданок, чи обід - я вже зовсім загубилась в часі.
- Ви вже не спите? До вас ще один помічник прийшов, - втомленим голосом доповіла жінка.
Вночі до лікарні доставили майже сотню хворих на лихоманку, чотирьох постраждалих від монстра й з дюжину інших: хто з ножовим пораненням, хто з переломами, а хтось із отруєнням. Було взагалі незрозуміло, як жінка ще стоїтьа на ногах.
- Дякую, - подякував, щойно прокинувшись від наших голосів, магістр, чемно прикриваючи рукою позіх. - Хай починають снідати, а мене до вас розмова.
Схопивши три пробірки з різними експериментальними зіллями, кудлатий зіллявар залишив лабораторію.
- Ти чого сюди приперся? - запитала я друга. - Хочеш захворіти?
- Звісно ні. Але мені довелось спілкуватися з хворими - й досі здоровий. Мабуть, зчеплення діє.
- Сподіваюсь, - вже спокійніше додала я й почала діставати з кошика їжу. Відкусила шмат хліба з цілої паляниці. - Що з навчанням?
- Школу тимчасово зачинили. Лише ті, хто мешкає в гуртожитках можуть ходити до бібліотеки, але виходити в місто їм заборонено. Точніше вийти можна, а от повернутися - ні. Я в перші дні мешкав у Леорі, але вимушений був їх залишити. Їжі й так ледь вистачало, а тут - зайвий рот. Тож повернувся додому, а там сусіди захворіли. Я від них не заразився - от і вирішив прийти сюди допомогти.
- До мене не заходив? - я за ці дні лише раз зайшла перевдягнутися-помитися - й назад.
- Заходив. Коша сказав, що з’являвся Вальдегор, він йому розповів про те, що коїться в місті. Та довго він не затримався - захопивши трохи їжі знов подався до вчителя.
- Це добре. Ще бракувало, щоб його випадково в місті побачили. Документи, які привіз Террі звісно не відрізниш від справжніх, та все одно лячно.
- Але про нього ж знає Німідор!
- Він - знає. А звичайні вартові - ні.
Філл ще трохи розповів про події в місті, я ж мовчки поглинала їжу, майже не відчуваючи смаку.
Повернувшись, магістр дозволив залишитись Філлу, й ми продовжили дослідження.
Ближче до обіду в нас були готові чергові зразки, і мені доручили їх віднести лікарям-цілителям.