- Захищай їх, - попросила його, а сама за лічені секунди перетворившись на дракона кинулась на монстра.
“Накинулась” - голосно сказано. У вузьких провулках було важко й крила розгорнути, й хвіст занести для удару. Лише пазурі та спритність. Та трохи магії. Бо перестараєшся - і є загроза спалити все місто. А ще добре те, що ці потвори чудово роздиралися на частини. У мене прямо мрія здійснилась. Я на місті монстра уявила Айшу - та відірвала голову, яка випадково покотилась до дівчат. Ой, як вони заголосили. Мабуть, все місто розбудили.
Другий же, побачивши, що стало з його напарником почав відступати. Схоже, залишки розуму в них були. Спочатку обережно зробив декілька кроків назад, а потім як драпанув! А я що? Я - слідом. Забіг продовжився. Але на моє лихо чудовисько було більш спритніше - встигло досить далеко від мене відбігти, та перестрибнувши паркан, зникнути. Перешкода не була для мене завадою, а от відсутність монстра - ще якою несподіванкою. Запах же привів до залишків стихійного порталу.
Цього тільки не вистачало.
Я не одразу, але здогадалась, що ще мене бентежить.
Двір, як і будинок, у якому я опинилась, належить Санрею Наосу. Чоловік досі перебував за ґратими, тож світло в підвалі його будинку викликало подив.
Обережно підійшовши до вікон, щоб жодна гілка не хруснула під лапою, я намагалась зазирнути в середину. Брудне скло було завішане фіранками, тож я змогла побачити лише тіні.
- Далі ми самі, - почула я шепіт знайомого голосу.
Озирнулась - на заборі сидів Німідора в компанії Нолана.
- Тихенько відійди, щоб не злякати правопорушників, а ми їх заарештуємо, - продовжив шепотіти ельф.
Мені нічого не залишалось, як обережно перебирати лапами.
- І як ти примудряєшся завжди натрапляти на те, чого повинна уникати? - продовжив розмову гостовухик та погладив по голові, як я Самідіра.
Мені це, звісно, не сподобалась, але підіймати шум не стала. Потім помщусь.
Хотіла запитати, чи потрібна моя допомога, як згадала, нащо взагалі вийшла з лікарні. Подружки в біді! Але ж треба ще й за Самідіром повернутися. А там - налякані дівчата-повії. Тож я підійшла до перевертня та ткнула носом в його ноги, привертаючи увагу. Можна було й словами, але шепотіти в цьому образі не могла - лише ричати. Та зібравшись, промовила:
- Ходімо, дещо покажу.
Нолан не став розпитувати, а кивнувши Німідору, мовчки пішов слідом за мною. Залишаючи двір, краєм ока помітила, що це місце охопило десятка три вартових. Дійсно, впораються і без мене, - заспокоїла я совість.
Незадоволений фамільяр усе ще охороняв дівчат та залишки.
- Це ти його так? - запитав мене перевертень.
- Я. Там ще десь тіло загиблої поряд має бути.
- Бачу.
- Мені до лікарні терміново потрібно. Моя допомога вам сподіваюсь тут не потрібна? - кожне слово в обличчі дракона мені важко давалось - потрібно було постійно слідкувати, щоб не гарчати.
- Зараз - ні. Але якщо знадобишся - шукатимемо в лікарні.
- Домовились, - й, покликавши Самідіра, ми побігли рятувати подружок.
Провівши в лабораторії ще два дні, ми нарешті створили ліки від лихоманки. “Ми” - це гучно сказано. Магістр Стер майже не спав, тоді як я з Філлом по черзі відпочивали на жорсткій софі.
Як виявилось, сіра слиз мала ті ж самі властивості, що й кров, але її можна було додавати в тричі більше. Ліки почали діяти. Хворі більше не помирали, хоча кількість тих, хто потрапляв до лікарні, не зменшувалась.
І щойно вирішили питання з ліками, і здавалось, що можна бодай кілька годин поспати, як до кабінету завітав особисто пан Тайрод Німідор. Вдруге. Вперше він приходив, щоб розпитати мене про те, що відбулося вночі, коли застукав мене на чужому подвір’ї. Зараз же темою розмови став Санрей. Скориставшись тим, що не вистачало розумних для охорони, маг спланував втечу, залишивши свого приятеля Суфо напризволяще.
- Що найнеприємніше - на колишнього голову було накладене заклинання підкорення. Дуже сильне. Та на цьому зловмисник не зупинився: він регулярно поїв Суфо зіллям.
- Це був Наос?
- На жаль ні. Санрей - непоганий бойовий маг, а от в менталістиці та зілляварстві - повний бездар. Хтось ще є. До чого я тобі це говорю, сподіваюся, пояснювати не треба?
- Так. Я маю бути обережною та не лізти попереду батька в пекло.
- Попереду куди?
- В пекло. Це такий вислів з мого світу. Та якщо ви помітили, то не така вже я й безпорадна.
- Помітив. До першої зустрічі з місцевими драконами - дійсно загрозлива.
- Вважаєте, що не впораюсь?
- Вважаю, - й посміхнувся. - Ти, мабуть, не бачила місцевих. Так от: їхній хвіст більший аніж ти вся.
Я гикнула. Нічого собі тушка. Як вони взагалі літають?
- Щось ми знов не туди звернули. Так що з Наосом?