каміна. Готувати їжу тут можна було хіба що в каміні, але я поки планувала купувати вже готову в “Великій Ложці” - таверні напроти школи. Для сну було щось середні між ліжком та диваном. У кімнаті ж з ямою облаштувала санвузол, куди воду потрібно було або начарувати, або носити відрами з ближньої криниці. Митися ж належало в міських лазнях, або вдома - в чані.
Отже, я сиділа, задоволена собою й тим, що життя починає потихеньку
налагоджуватись. Усе навколо було новим, незнайомим, але вже не таким ворожим. І тільки зараз я помітила, як давно не відчувала цього теплого внутрішнього спокою.
Розслабившись, я й не помітила як хвилин десять розглядаю руни біля дверей. Їх, на
відміну від білих стін, пофарбували в золотистий колір, що м’яко виблискував у денному світлі. Спершу це здавалося просто декоративним елементом, але чим довше я на них дивилася, тим виразнішими і зрозумілими вони мені ставали.
Не ставши ламати над цим голову, я довірилась інтуїції та почала робите те, що на
той момент здавалося правильним. Торкнувшись руни над каміном - тепло пробігло крізь шкіру. Потім я побігла до дверей - торкнулась до наступної. І так декілька разів - бігала між дверима й каміном. Раптом пролунав різкий звук, начебто луснула струна. Простір мов здригнувся.
Першим, що я помітила, - це зміна пейзажу за вікном, у яке я в той час дивилася:
замість стіни сусідньої будівлі - сніг та дерева.
Обережно відкривши двері, на всякий випадок підперла їх стільцем. Тепло, звісно,
буде вивітрюватися, та й снігу нанесе, але принаймні вони випадково не зачиняться.
Коли я подорожувала з Террі, ми часто відпочивали в маленьких гаях. Але тут,
зараз, переді мною розкидається повноцінний зимовий ліс. Пахло хвоєю та свіжістю, а сніг був незайманий. Ретельно озирнувшись, я подивилась на те, звідки вийшла: це був кам'яний будинок з заваленим снігом дахом.
Обійшовши будинок, я по-перше впевнилась в його цілісності, а по-друге - знайшла
ще одні двері, що зі скрипом, але все-таки відкрилися. Всередині все було трохи запилене, проте не ушкоджено, а головне - тепло. На першому поверсі розташувалась вітальня та кухня; також були виявлені двері в конюшню та теплицю. Другий поверх, точніше - мансарду, займали спальня, кабінет, лабораторія та майстерня.
Повернувшись на перший поверх, я вирішила спуститися до підвалу. Але тут на
мене чекав сюрприз: я опинилась у своїй крамниці, де стілець усе ще продовжував підтримувати двері.
Спочатку трохи злякалася - адже виявилась невідомо де. Але, зібравшись з думками,
зачинила двері. Натиснувши руни у зворотному порядку, полегшено зітхнула, коли за вікном знов були стіни міста.
Так, з цим розібралися.
Повернувшись до коридору, я вирішила перевірити горище, де взагалі-то, й
планувала облаштувати спальню. Та мою увагу привернули двоє дверей, яких раніше не було. За ними був розташований підвал. Тож, підіймаючись по сходах, я вже здогадувалась, що ніякого горища не побачу. І вгадала - загадковий будинок на місці.
- А хто тут блукає? - не очікувано пролунав голос.
Я так була зосереджена, що не помітила, як за спиною хтось підійшов. Обернулася з
усією обережністю - й вже за мить стояла з відкритим ротом дивилась на волохату істоту.
Зростом він - а це був саме чоловік, у цьому я була цілковито впевнена - ледь вище
моїх колін. Мав руки, ноги та обличчя, заросле мідною бородою. Волосся того ж кольору прикрашало голову. Він був одягнений у сорочку, штани та безрукавку на хутрі. А на ногах носив щось, що здалека нагадувало капці.
- Чого дивишся? Звідки взялася?
- Знизу, - відповіла я, продовжуючи не просто дивитись, а намагаючись прочитати
емоції співрозмовника.
- З крамниці, чи що?
- Саме так.
Тепер уже настала черга невідомого здивовано роздивлятися мене. - Не брешеш. Отже, крамницею знов заволодів дракон. А це означає, що цей
будинок твій. Бо тільки драконам відкривається таємниця цього місця. Я - Кошевирдий, можна просто Коша, домовий цього будинку. А тебе як звати?
- Ятаар, але можна просто Ята.
- Цей будинок пов'язаний з ще кількома, розташованими в різних частинах
материка. Тому, якщо знайдеш інші - матимеш власну телепортаційну систему, - одразу повідомив Коша.
- А чому колишній власник продав крамницю?
- Бо не знав ключа, був звичайною людиною. А ти ключ розгадала, бо - дракон. Тож,
ласкаво просимо додому.
- А що за ліс за вікном?
- То Дикий Ліс. Але не лякайся - ця чистина безпечна. Всі тварі зібралися біля гір та
узбережжі, на кордоні. Вони люблять на обід тих, хто пришов на них полювати.
З Кошою ми одразу здружилися, й я пообіцяла регулярно поповнювати запаси
продуктів - особливо чаю, а той готувати, прибирати та слідкувати за порядком.
Також домовий приніс мені сувій з заклинанням, що дозволяло відкривати двері в