Чудово. Тепер вам потрібно підійти до деканату тридцять четвертого або тридцять п'ятого лютерія та отримати свій розклад.
- Дякую. До побачення.
***
Залишивши академію, я розмірковувала над тим, чим би мені зайнятися цілий
місяць, коли на очі потрапила вивіска школи фехтування. А що? Було б непогано навчитися захищати себе за допомогою мечів. Чи даремно я їх за собою тягаю?
Але там з мене тільки посміялися та порадили піти до школи вишивальниць. Я не
образилася. Може, саму грамульку. Самотужки вчитимуся стріляти з лука - як Террі показував. У дворі Лісового Дому я встановила мішені та вже тиждень щодня тренувалася. Виходило не дуже, але я не здавалася.
Через непридатність обігрівних артефактів будинок доводилося опалювати дровами.
Це було незручно. Тож, зібравши всі зламані плитки з невідомого мені матеріалу, я понесли їх до артефакторної крамниці “Чистий Кристал”, яку знайшла коли вчора гуляла містом.
Пан Прієр, взявши мої пластини, попросив трохи зачекати, щоб оцінити рівень
шкоди. У лавці зі співробітників більше нікого не було, тож чоловік постійно відволікався на чергового покупця.
- Ви вже вибачте, - сказав він якось зі сумом. - Не вистачає співробітників.
Нещодавно одна з моїх продавчинь вийшла заміж та поїхала до міста чоловіка. А поки я не знайшов того, хто погодиться працювати у крамниці у вихідні, у першій половині дня. Усього тричі на тиждень по чотири години. Але всі люблять у цей час поспати.
У мене в голові вмить народилася ідея.
- А учнів ви берете?
- Учнів? А це ідея. Але зачекайте. Чи не на себе, ви дівчино, натякаєте? - Так. Мені потрібне підробіток, якраз у вихідні дні. Ось шукаю варіанти. - Тоді приходьте завтра на десяту. Буде моя дружина, тоді й вирішимо це питання.
Пластини робочі, їх треба лише зарядити енергією. З вас три ассіми.
Я дістала гаманець та відрахувала необхідну кількість монет.
***
Увечері я знов відправилася гуляти містом, щоб краще його роздивитися й
запам’ятати де що знаходиться. Залишивши Коша одного, щоб той у тиші згадав, які ще міста мають портальний зв'язок з будинком, вирушила до “Ситого Ведмедя”. Я давно помітила цю таверну, та все не було часу в неї зазирнути. Там сьогодні панував повний аншлаг, й вільних місць не було. Та тільки розгорнулася, щоб знайти інше місце для вечері, як мене гукнули.
- Ти нова посудомийка? - запитала мене жінка у білому фартусі. - Ні-і-і-і. Та-а-ак.
А що? Ще один підробіток мене не завадить. Не варто світити своїми
заощадженнями.
- Тоді пішли, чого ти стоїш? Й так запізнилася, - і мене в буквальному значенні
слова, схопили за руку й потягли до кухні.
- Ось фартух, ось посуд - починай, а я все поясню, - сказала жінка, при цьому сама
засунула ложку у велику каструлю. - Виходиш щодня, з сьомої вечора до десятої. Вдень самі впораємося. Твоє завдання - мити посуд, а якщо його немає - допомагати на кухні. Тобі все зрозуміло? Як тебе звути?
- Ята. Ята Ольше.
- Я Крістік Тош, дружина та співвласниця цього закладу. Сімейна справа. З рештою
потім познайомлю.
- Угу, - видала я, віддираючи жир з тарілок, шкодуючи, що в цьому світі ще не
винайшли супермийного засобу. Навіть не замислюючись, що буде коли прийде дівчина яку хотіли найняти на цю роботу. Мене тішила думка, що в один день знайшла одразу дві підробітки, які не заважають один одному та навчанню.
Відіспавшись після вечірнього підробітку, я займалася тим, що намагалася стрілою
потрапити не те щоб до центру, а хоча б у саму ціль. Виходило це набагато частіше, аніж на початку - приблизно кожен другий постріл. Коли втомилася, вирішила перепочити: зжувати бутерброд на свіжому повітрі та підібрати стріли, які не досягли своєї мети. Ось тут мене застали зненацька.
- Їжа, - видав вампір, несподівано вихопивши з рук недоїдений бутерброд. І як в
нього вийшло непомітно до мене підійти? Навіть сніг під ногами не хруснув, не кажучи про запах. - А ще є?
- Кров більше не потрібна?
- Ні. Їжа. М'ясо.
- Там у кошику ще один лежить.
- Давай.
Вампір проковтнув їжу миттєво й, переконавшись, що жодної крихти не
залишилося, зник у лісі.
Сьогодні був рівно місяць, як наші з Террі шляхи розійшлися. Я писала йому щодня,
складала листи в скриньку, не маючи нагоди їх відправити. Мені його не вистачало, адже він став моїм першим другом в обох світах.
А ще сьогодні, з кошиком повної їжі, я їхала до руїн. Коли як не тринадцятого числа
спробувати налагодити контакт із розумним немерцем?
Залишивши Діра, сама з важким кошиком полізла у склеп. - Тук-тук. Є хто живий? Чи неживий?
Тільки-но поставила кошик на вівтар, як захотілося заверещати - так, як за спиною
відчула чиюсь присутність. Пересувався вампір безшумно навіть для вуха, але не носа. Запах цвілі все ще йшов від нього.
- Ось принесла. Пригощайся.