два тижні регулярного харчування він набрав вагу й більше не був схожий на скелет в одязі. Довге волосся погодився зістригти - тепер біла коса звисала трохи нижче лопаток. Червоні очі вже не світилися так яскраво. Сірувата шкіра більше не скидалася на пергамент, хоч відтінок й зберігся. Запах цвілі зник - натомість йому, хлопець став пахнути озоном. Новий одяг, куплений “на око”, сидів цілком пристойно. Пазурі були заховані в рукавичках, а іклами у місті світив кожен другий - тож у новому приятелі навряд чи хтось упізнає напіврозумного немерця.
Сам Гор активно крутив головою роздивляючи місто, й додавав: “А раніше було не
так... А раніше було краще, чи гірше”, - хоча що саме не так, сказати не міг - не пам'ятав. Я б у ньому запідозрила ще одного потраплянця, який замість Кола опинився у склепі, якби вампір так добре не знав місцеву географію.
Спочатку ми пройшлися крамницями й купили більш відповідний по розміру одяг.
А потім відвідали театр. Давно хотіла туди потрапити, але все не ризикувала сама в нього ходити. Театер те ще місце, не помітиш, як вмить без гаманця залишишся.
На подив, Гору п'єса сподобалася навіть, більше, ніж мені. Він виявив бажання ще
сходити. Я пообіцяла зробити це, як буде час. Але, як кажуть, у кожній бочці меду, знайдеться своя ложка дьогтю. Веселий день зіпсував мерзенний вечір.
Сьогодні у “Ведмедику” знову було переповнено. Чергова кампанія шукачів
повернулася з Дикого Лісу з трофеями. Вони голосно кричали, горланили пісні, вимагали випивки та їжі, при цьому нахабно хапали за руки подавальниць у спробі посадити тих на коліна. Мені, як посудомийці, було байдуже, що коїться в залі - але, як на зло сьогодні Сієра, одна з подавальниць злягла з температурою, тож мені довелося її підмінити.
Я успішно відбивалася від домагань усі три години тортури, але варто було піти
додому, як троє нетверезих чоловіків ув'язалися слідом. А Гор, як на лихо, вирішив зустріти.
Не знаю наскільки глибоко ті шукачі заходили в Ліс заходили і з чим доводилося
стикатися, але вигляд одного худого вампіра довів їх до переляку. З криками "Вампір у місті" втекли в ніч. Вартова, звісно, їм не повірила, але справно протягом двох тижнів перевіряла місто.
Під дверима деканату вишикувалася величезна черга -й не лише з першокурсників. І
це були ті, хто прийшов до початку робочого дня. Страшно уявити, що буде пізніше. Я була впевненна, що прийшовши зрання, потраплю при гіршому розкладі у першу десятку. Але тут, здається, вже зібралась перша сотня.
- Схоже, маги люблять прокидатися на світанку, - почувся за моєю спиною
знайомий голос.
Озирнувшись, впізнала хлопця, з яким нещодавно складала вступні іспити. Трохи
вище за мене, худорлявий. Невеличкі ріжки й гострі вухастрі вуха - довші, ніж у більшості. Темне волосся заплетене у довгу косу. Шкіру прикрашала золотиста засмага. І запах - жару. Цікаво, якої він раси?
- Я Філлігран Шое, - порушив незручну тишу, що виникла між нами. - Ми
зустрічалися на вступних іспитах.
- Так, я тебе теж запам'ятала. Я Ятаар Ольше.
- Яке незвичне ім'я. Це тому, що ти одна з чужинок? - Так. Можеш називати мене просто Ята.
- Тоді ти мене - Філл.
Ми зайняли чергу й, аби якось згаяти час, завели розмову. Здебільше розповідав мій
новий однокласник. Я лише іноді ставила уточнюючі питання - особливо коли щось мене зацікавлювало.
***
У деканаті мені видали розклад, список необхідних речей на перший семестр,
допуск до бібліотеки та браслет - він означав, що я учениця школи.
Порівнявши розклади з новим знайомим, ми з'ясували, що більшість предметів у нас
збігалося. Філл, як і я, ґрунтовно підійшов до питання з вибору предметів. Різниця лише в трьох пунктах: замість “Елементаристики”, “Артифакторики” та “Метіомагії” у нього стояли “Прокляття”, “Алхімія” та “Астрономія”. Що ж, на семи з десяти предметів буде з ким сидіти за партою.
Домовившись зустрітися біля воріт першого числа, ми розбіглися в різні боки. Куди
пішов Шое - не знаю, а я в торговий квартал. Котел обирати.
Частина ІІ
"Весна 157"
Сьогодні минає рівно три місяці з дня мого потрапляння в цей світ.
За цей час я багато чого пригадала з минулого життя.
Я знала про електроживлення, гаджети та інтернет, якого мені тут страшенно не вистачало. Знала, що планети - круглі й обертаються навколо зірок. Знала, що таке автомобілі, літаки та космічні станції. Тобто - багато чого пам’ятала.
А от про своє особисте життя - не дуже.
Нещодавно згадала, що я не люблю оливи, обожнюю чорний шоколад та ніколи не їла яйця страуса. А як звали моїх батьків? Чи були в мене діти? - Ні. Порожнеча.
Це пригнічувало. Але - ненадовго. Бо просто не було коли. Теперішнє життя не давало розслабитись ані на мить.