Хлопець говорив все в повному спокою. З такою собі іронією. А обличчя Айши від його слів все більше й більше покривалося червоними плямами, доки повністю не стало схожим на томат.
- Ти мені краще скажи: чого взагалі спілкуєшся з такими як ми?
- Більше не буду. Мені й пів року вистачило.
Разом з нею пішли чотири її подружки, та два хлопці - Асар з Шион. Мої так і не відбувші кавалери.
Я ж стояла весь цей час мовчки й спостерігала зі сторони. Й телевізора не потрібно. Такі італійські пристрасті тут розгорнулися.
- Весело у вас. А я ще за інтернетом сумувала.
- Що таке інтернет? - запитала Олдрі, як сама цікава.
- Потім розповім, - схаменулась я, ледь зайвого не сказала. - Так що будите замовляти?
- Зараз зробимо. Але спершу давай я тебе зі всіма познайомлю, - перебив Леорі. - Фіону, Ванду та нашу красуню Олдрі ти вже знаєш. З Віткаром також знайома. Далі - Рівіс, Імар, Шимір, Юдіан, Арбін та Калін. А також майбутній некромант, мабуть тому завжди такий похмурий - Соренто.
- Приємно познайомитись, - сказала я, а сама ретельно оглянула названого останнім червоноокого брюнета. Хотілося переконатися: чи він справді спокійно сприйняв образу від Айші, чи лише зовні шматок льоду. Але знімати сережку зараз було не зручно.
- А ось й останні члени компанії, - до столика підійшло ще двоє, - це Джер та Елбон.
- А-а-а! - викрикнув здоровань. - Це я через неї ледь не осліп на вступних іспитах! - й тикнув в мене пальцем.
- То ви вже знайомі? - підхопив Леорі. - Тоді час замовити. Дівчата, ви яке вино будите?
На невеличкий поміст вже принесли стілець - отже скоро розпочнеться виступ.
Дівчата обрали червоне вино, а хлопці - ель. Прийнявши замовлення, я пішла за пляшками та глечиками. А тим часом на поміст вийшов бард - з напрочуд незвичною зовнішністю. Вперше бачила такого в цьому світі: темно-фіолетова шкіра, зі світлого волосся стирчать великі вуха та маленькі ріжки, а ще мав зріст - не перевищував півтора метра. Ця раса називалась Ті-тч. Коли прийду додому, потрібно буде замалювати його та записати дані про цю расу до власного довідника, який я почала нещодавно вести, щоб не заплутатися де хто.
Сьогодні знову була в кабінеті декана. Може, варто поставити там особистий стілець, бо ті, що є, не дуже зручні?
Цього разу причиною стала скарга, що прийшла на ім’я ректора від магічної варти: начебто одна з учениць варить приворотне зілля і з його допомогою виманює гроші в учнів та мешканців міста. І ця учениця була я. Декан Лавер, звісно цьому не вірив, бо “була під постійним наглядом”, але профілактичну бесіду провів.
Та на цьому неприємності не закінчилися.
Повертаючись додому після роботи у “Ведмедику”, я почула крик про допомогу. Не розмірковуючи, чи може мене там очікувати загроза, кинулась в бік, звідки лунали голоси.
На двох дівчат насувалися бандити - ті самі, що раніше вже намагалися зашкодити мені. Швидко зрозумівши, що до чого, я застосувала заклинання вибивання пилу, потужності якого вистачило, щоб збити з ніг злочинців.
- З вами все добре?
Тільки й встигла запитати я у дівчат, як з’явилися знайомі мені вартові-перевертні. А ще з ними був незнайомий мені чоловік.
- Що тут відбувається? - запитав незнайомець, явно найстарший за званням.
- На нас напали ці бандити, - сказала одна з дівчат.
- Ви впевнені в цьому? - зло запитав він. - Чи, може, з клієнтами в ціні не зійшлися?
- Що ви таке говорите?! - обурилась я.
- Правду. Схоже даремно ваш декан вас захищає. Треба йому уважніше слідкувати за своїми ученицями.
Я аж ледь не вдавилась, від цих слів. У цього чоловіка явно великі проблеми з жінками, якщо він ображає всіх підряд.
- Вибачте, голова, але ця дівчина не з нами, - знов заговорила одна з потерпілих. - Вона прийшла нам на допомогу, так само, як і ви.
- Звісно. Всі вільні. Поки вільні, - та якось не приязно окинув мене поглядом. Аж моторошно стало - захотілося звернути йому шию.
- А що з цими робити? - запитав блондин, вказуючи на нападників, які ледь підвилися на ноги.
- Також хай йдуть додому. Їх провини не бачу, - та пішов геть.
Злодюжки вставши на ноги, теж пошкандибали з місця пригоди, не чикаючи доки на них знов якесь заклинання відпрацюють.
- Вибачте, - звернулися дівчата до мене. - Це через нас, вас помилково прийняли за повію.
Я уважно розгледіла дівчат. Освітлення, звичайно, було замало, але його вистачило, щоб помітити яскравий макіяж та відкриті сукні під плащами. І ще від них пахло важкими, дешевими парфумами.
- Нічого. Гірше ви точно не зробили.
Дівчата також пішли, їх викликались супроводити перевертні. Залишились лише я та блондин, незадоволене сопіння якого, мабуть, було чутно навіть в порту. Здається, мені знову хочуть прочитати нотацію.
- З мого боку це було не розумно, я знаю, - одразу перейшла в наступ.
Перевертень тяжко зітхнув.