- Ото й дивне. Я з легкістю можу прочитати. Так що, якщо є бажання, можу навчити вас обох.
Бажання було. А в Філла - навіть більше, ніж у мене. Але чого не було - так це вільного часу.
- Потрібно придбати або створити артефакт-перекладач, - прийшла я висновку. Зрештою, якщо книги не розсипалися від часу досі, то за рік з ними нічого не трапиться.
На наступному поверсі була спальня - неймовірно збережена, як для такої давнини. Широке ліжко з різьбленими балдахінними стовпами, прикрите тканиною. Дзеркала у рамах із темного дерева. У стінах - приховані ніші для речей, а в одному з кутів - невеликий камін.
Схована за непомітними дверима ванна кімната стала справжнім шоком. Тут було все: кам’яна купіль, мідна фурнітура, навіть залишки ароматичних масел у флаконах. Хто б не жив у цій вежі - він знав, що таке комфорт.
Перший поверх, який ми проминули, займала простора кухня з їдальнею. Усе - зі слідами колишньої розкоші: начищені до блиску котли, довгий дубовий стіл, підвішені на ланцюгах казани та жердини для сушіння трав.
А ще у вежі був підвал і горище, куди ми заглянули з Вальдегором уже наприкінці оглядин.
Підвал - вузький кам’яний прохід зі сходами вниз, прохолодний і майже не вогкий, що вже було дивом для споруди такого віку. Колись тут зберігали продукти: в кутку ще залишилися старі полички, глиняні банки й навіть діжка, у якій досі відчувався запах квашених овочів. Біля стіни - кілька дерев’яних ящиків із залишками якихось круп, давно всохлих, але досі впізнаваних. У сусідній кімнатці невеликий льодовик, заглиблення в підлозі, з обкладеними каменем стінами. Колишні мешканці знали, як тримати холод. І хоча зараз тут лише спокійна тиша та запах старого дерева, не покидало відчуття, що колись ці кімнати могли бути й більш таємничими - чи то сховком, чи то притулком.
Горище виявилося ще цікавішим. Довгий скрипучий люк у стелі третього поверху відкривався ривком, а драбина - хоч і стара, але досі міцна. Там, під дахом, було захаращене, але дуже затишне просторе горище, куди крізь маленькі круглі вікна пробивалося м’яке світло. Повсюди - стоси тканини, порожні скрині, старі вішалки, навіть якийсь манекен у потертому плащі. Зовсім не в дусі нинішньої магії, зате з душею.
Гор збирався навести тут порядок й до літа перебратися сюди жити, аби не спати на незручному дивані. Щоправда, пообіцяв снідати, обідати та вечеряти в Лісовому Будинку.
Порадував - так порадував. Тепер я буду боятися кожного шелесту вночі, поки не звикну. Добре хоч, що фортеця знаходилась десь за пів години пішої прогулянки в добру погоду.
В обідню перерву я знову поєднувала поїдання овочевого рагу та читання конспекту з елементаристики. Філла поряд не було - хлопець міцно засів в бібліотеці. Мабуть, вирішив пройти два курси за рік. Тому скрип стільця поряд став несподіванкою.
- Привіт, - привітався незнайомий хлопець. - Мене звати Шион.
- Ята, - коротко представилася у відповідь.
- Я довго спостерігав за тобою.
Чудово. І що з того? Яку реакцію це повинно викликати?
- Отже, думаю, чи можна запросити таку гарну дівчину на побачення?
А ось це несподівано. Враховуючи те, що від хлопця пахло Айшою на один тул рак, ситуація ставала цікавою.
- І куди? - запитала я. Інтерес переважив - стало цікаво, на яку гидоту в них вистачило фантазії. Бо на комплементи була мізерна.
- В одне миле місце. Я знаю чудову таверну, де подають найсмачніші солодощі.
Яка зворушлива наївність. Мені навіть не довелося знімати артефакт, щоб відчути загрозу.
- Я на цьому тижні зайнята. Давай наступного.
Відповіла, а сама спостерігала як змінювався вираз обличчя співрозмовника - від нетерплячого до переможно-радісного.
- Домовились, - й, не прощаючись, підхопився та побіг. Точно - доповідати про успіх.
Сьогодні ми з Філлом та Уллою знову залишились без обіду. Закопавшись у запилені книги, кожен шукав потрібну йому інформацію по зіллєварінню. Саме я шукала, де, окрім зілля проти виразки шлунка, використовується трава під назвою “Царкораг”. У моєму минулому світі такої не було, тож навіть уявлення не мала.
- Я як не подивлюсь на вашу компанію - ви завжди щось читаєте, пишете, чи досліджуєте. Що цього разу? - запитав Леорі.
- Зіллєваріння.
- Який багатий та різноманітний список предметів.
- Є таке.
- Завтра ми з друзями збираємося до однієї таверни. Посидіти, поїсти, послухати виступ барда. Приєднаєшся до нас?
Друге запрошення за тиждень? Це насторожило, я обережно зняла артефакт. Нічого підозрілого від хеда не відчула - лише суцільна дружність та зацікавленість.
- Не можу. У мене весь час поділено між навчанням та роботою.
- Й зовсім не має вільної годинки?
- Вільні годинки зустрічаються дуже рідко. Та й їх витрачаю на тренування.