- Я проводжу вас, - навіть не поцікавившись, чи це мені потрібно, ствердив хлопець. - Ми минулого разу не встигли познайомитись. Мене звати Нолан Сент Луй.
- Ятаар Ольше, - сперечатися не стала. Хоче проводжати - хай проводжає. Хто я така, щоб йому це боронити?
- Ви вибачте за слова голови. Руперт Суфо завжди різкий із жінками - без винятку. Не важливо, чи то дівчинка, чи то літня жінка.
- Як для голови варти, він має погану рису характеру. Це може зашкодити невинним людям.
- Будемо сподіватися, що ні.
Далі шли мовчки. Говорити нема було про що. Та коли вже були біля дверей, хлопець замість ввічливого “до побачення” запитав:
- Ви кожного вечора так пізно повертаєтесь?
- Так.
- А де працюєте?
- В “Ситому Ведмедику”.
- Будемо намагатися вас вчасно зустрічати та проводжати додому. До побачення.
- До побачення, - розгублено попрощалася, не знаючи як реагувати на такі заяви. Чи радіти, бо хтось за мене хвилюється, чи злитися, бо спостереження вже майже цілодобове.
Несподіване побачення відбулося в дорогущій таверні "Золота Качка", куди мене привів Санрей, після роботи в “Кристалі”. Тут збиралася вся аристократи та багатії - не лише смачно поїсти, а й для обговорення важливих питань. Для цього у закладі були окремі кімнати, де ніхто не міг підслухати.
Взагалі я сюди не хотіла йти. Але всі мої відмовляння, що маю багато роботи, пішли нанівець, оскільки пан Прієр почув нашу розмову. Доброзичливий старий негайно відпустив мене з роботи раніше.
І от тепер я, у цьому дорогому закладі, почувалася жебрачкою. На мені було просте вовняне плаття, волосся заплетене в звичайну косу, прикраси відсутні. Я постійно ловила на собі не лише незадоволенні погляди, а й хвилі обурення від тутешніх відвідувачів - особливо від жінок, - від чого шматок в горла не ліз. Та Санрею, здавалося, байдуже: чи то як я одягнена, чи до надмірної увага інших. Він з апетитом поглинав м'ясо, запиваючи його вином. Я ж ліниво колупала запечену в тесті рибу.
Втомивши перший голод чоловік почав розпитувати про навчання. Я чесно хвалилася успіхами - особливо в артефакториці, розповідала про перші спроби створити щось нове. Але Санрей швидко втомився слухати й, неввічливо перебивши мене, почав розповідати про свої пригоди у Вільних Землях. Я слухала мовчки, чекаючи закінчення цих “катувань”.
А коли подали десерт, то до закладу завітав, кого я зовсім не хотіла бачити. Руперт Суфо. Й, як на зло, він підійшов до нас.
- Я шукаю тебе по всьому місту. А ти тут розважаєшся в сумнівній компанії.
- Руперт, приятель. Давно не бачилися. Не лякай мою гостю. Люба, познайомся - це голова магічної варти, Руперт Суфо. Руперт, ця прекрасна дівчина - Ята Ольше, учениця школи магії.
З якого дива я йому “люба”?
- Ми нещодавно бачились. Смак в тебе не змінюється.
- Не звертай на нього увагу. Він самотня людина, от і заздрить, - сказав маг та взяв мене за руку.
Мене пересмикнуло, але, здавалося, Санрей цього не помітив.
- То що ти від мене хотів?
- Потрібна твоя допомога. Терміново.
- Ну, якщо терміново, тоді терміново. Люба, ти сильно образишся, якщо я раптово залишу тебе на нашому першому побаченні?
- Звісно ні, - відповіла я, намагаючись при цьому щиро посміхнутися.
Емпатія після контакту наших рук мовчала, а це означає, що маг носить захисний артефакт. І досить потужний. Поганого в цьому звісно нічого немає - кожен має право на захист та особисте. Та щось мені підказувало, що цей чоловік намагається приховати дещо набагато важливіше, ніж професійні таємниці.
- Тоді до зустрічі.
Й пішов. Пішов - та не заплатив. Я зрозуміла це, коли до мене підійшла подавальниця. Записати обід на рахунок мага не вийшло. Шкода. Ну, принаймні, у мене були при собі гроші, в потрібній сумі. А то охоронець, що стояв на вході, вже був готовий використати палицю, що тримав в руках.
А неприємності, як пізніше виявилось, тільки починались.
- Й що це означає? - голосно запитав мене Шиор під час обідної перерви в “Ложці”, коли там зібралося максимальна кількість учнів.
Сьогодні обідала в компанії Улли обговорюючи наближення свята. Філл, знову, окопався в бібліотеці.
- Що саме? - здивовано запитала я, бо вважала питання про ті “побачення” давно закритими після зустрічі в “Ведмедику”.
- Мені також цікаво знати, - сказав Асар, наближаючись до нашого столика.
- Уважно вас обох слухаю.
- Це ми тебе слухаємо. Кожен з нас вважає, що зустрічається з тобою. А ти таємно спала з іншим.
- О це так новина! Ми навіть на побачення не встигли сходити - а вже зустрічаємось й навіть спимо! - не витримала та огризнулася у відповідь. - І коли ж це встигли?
- То ти шльондра, ще й на пам’ять слабка? - якомога голосніше оголосив Шиор.
- То плітки, що ти за гроші спиш, мабуть, не безпідставні, - додав Асар.