Ох, не дарма, тема повій піднялась після того, як я зустрілася з Суфо, а він дізнався, де я навчаюсь. Щось підказувало: без Айши тут не обійшлося - як і з плітками про приворотні зілля та фінансові махінації.
- Ви щось прийняли? - запитала Улла. - Може, отруїлися?
- Ми - ні. А ти, певно, так. Якщо з такою швалею спілкуєшся. Може разом працюєте?
За сусідніми столиками роздався сміх. Вистава мала шалений успіх.
- Тобто на все, що здатна ваша господарка - це розкидатися непідтвердженими звинуваченнями? Та підсилати своїх шакалів? Передайте її: хай краще працює над сценарієм. Бо він - нікуди не годиться. Вихід - там.
В тому стані, в якому я перебувала, це єдине, на що була спроможна.
На диво, хлопці більше нічого не стали говорити - лише розвернувшись і дійсно пішли геть. Шкода, не назавжди.
Ледь відмивши руки від соку трав, ми з Філлом прийшли на "Руни". Минулого тижня ми нарешті закінчили вивчання рун, а цього почали засвоювати як правильно їх поєднувати, щоб випадково не нашкодити.
Магістр Яла час від часу кидала незадоволені погляди на наші з Філлом зелені пальці, а після закінчення лекції попросила затриматися.
- Я чула, у вас обох є певні успіхи в артефакториці та алхімії, - сказала вона, знов поглянувши на наші руки.
Ми не вагаючись з цим погодились. Адже дійсно, було чим пишатися.
- Тож я не хочу затримувати ваше навчання через розтягнутість програми мого предмета. Я написала вам дозвіл на виніс з бібліотеки трьох книг. Кожна - на тиждень, не більше. Вам буде корисно прочитати їх.
- Щіро дякуємо! - в один голос зраділи ми з Філлом.
Взявши дозвіл, ми вже майже дійшли до дверей, коли магістр озвалась знову:
- Й ще дещо. Я звісно розумію, що деякі трави добре фарбують. Але невже ви, не були стурбовані, вивченням заклинання очищення в Стефі?
Заклинання ми з Філлом знали добре, та навіть не здогадалися використати його на собі. Подякувавши ще раз, ми поспішили до "Ложки", де на нас чекала Улла.
***
Так добрий початок дня зіпсували двоє ідіотів.
Ми з Філлом хвалилися книжками, які можемо почитати вдома, коли до нашого столика підійшли Асар та Шиор.
- Ми тут думали, й вирішили, - голосно, щоб почуло якомога більше вух, почав Асар. Від них тягнуло чимось мерзенним й брудним. Навіть артефакт, що до цього добре захищав, не допоміг. Та й вигляд вони мали переможний.
- Ого! То ви здатні самостійно думати та вирішувати? - не втрималась Улла, поки я приходила до тями після напливу гидких емоцій.
- Оскільки для тебе одного чоловіка недостатньо, можемо бути втрьох одночасно, - проігнорувавши запитання соліенки, продовжив хлопець.
- Тільки май на увазі: грошей платити не будемо. Але можемо знаходити більш багатшу клієнтуру, - підхопив Шиор.
Почуло ці слова багато хто. Але розізлився лише один. Й цим одним опинилась не я. Я була в прострації від почутого. А Філл розлютився не на жарт. Мене на хвилини зо дві накрило бажанням вбивства.
Філл же прямо на очах почав збільшуватися в розмірах - і не лише в зрості. Шкіра задубіла, бугристі м’язи намагалися розірвати одяг. Виросли роги, а обличчя почало бути більше схожим на пташине. Замість волосся з’явилося пір’я. Очі при цьому палали, а на столі залишилися сліди від пазурів.
Таверна наповнилась тишею. Було чути, як на кухні булькає бульйон.
- Філл, - покликала я друга, впоравшись з чужими емоціями. - Облиш їх. Вони вже добре злякалися. Навіть звідси сморід відчуваю.
Але той ніяк не реагував, лише, мов хижак, пильно спостерігав за жертвою, чекаючи коли та зробить хибний крок.
Я зняла сережку, а сама всяк випадок, під одягом вкрилася лускою. Схопивши Філліграна за руку почала “трансляцію” спокою, але марним. Раптово ал’єр заричав і згуртувався, наче перед стрибком. Мабуть, саме це змусило Уллу, забувши про небезпеку, схопити хлопця за другу руку.
Це подіяло.
Філл нарешті отямився.
Глянувши на переляканих відвідувачів таверни, Шое дозволив вивести себе з приміщення. І вже на дворі повернув собі “людський” вид.
А потім нас, трьох, викликали до декана. Хтось доніс про перетворення Філла в “Великій Ложці”.
***
- І що це було? - запитав Лавер, дивлячись при цьому чомусь на мене.
- Я не зміг стримати емоції. Тож частково трансформувався, - одразу зізнався Філл.
Частково?! То це було не все?!
- А що стало причиною? Може, ця дівчина, що сидить ліворуч?
- Ні. Це не її провина. Навпаки - вона стримувала мене.
- Що ж, сподіваюся, це більше не повториться. Бо будувати нову школу нема грошей. А якщо ви втратите контроль над бойовою формою, то не тільки школу, а й місто поглинуть руїни. Зрозуміло?
- Так, - в один голос відповіли ми втрьох.
Декан ще трохи потримав в кабінеті, прочитав лекцію про користь контролю емоцій, а потім відпустив. Мені чомусь здалося, що чергові нотації щодо емоцій були здебільше спрямовані на мене.