- Так, звісно. Я віднесу, - як не хотілося, але довелось погодитись. Мені, до речі, у цій крамниці великі знижки завжди робили, а ще безкоштовно консультували запотреби.
- От і добре. На сьогодні твоя зміна завершилась, можеш не повертатися. Квитанцію потім принесеш.
- Домовились.
***
Обережно постукавши, я стояла, в очікуванні коли двері відчиниться. Але ніхто не поспішав. Уже збиралася повернутися до крамниці, тягнути коробку додому не було бажання, як двері відчинилися - і на порозі з'явився сам Санрей.
Чоловік явно був з похмілля, про що свідчили його пом’ятий вигляд й запах алкоголю.
Зрозумівши, хто перед ним, він спочатку незадоволено нахмурився, але в його голові щось клацнуло - й настрій вмить змінився. Посміхнувшись у всі свої зуби, він видав:
- Хто особисто мене вирішив відвідати. Не очікував. Ну, проходь.
Від його награної доброзичливості мене ледь не знудило, але вчасно згадала, що я тут по ділу.
- Я вам принесла замовлення від пана Прієра. Розпишіться у квитанції, будь ласка.
- Не на порозі ж цим займатися. Заходь в будинок.
Я зайшла та зупинилась у холі, плекаючи слабку надію, що не доведеться топати далі. Але, на жаль - ні.
- Чого замерла? Йдемо до мого кабінету - я тут не тримаю чорнил.
Стіни, розташованого на другому поверсі, кабінету були завішені зброєю та опудалами дрібних монстрів.
- Як проходить навчання? - запитав він, наливаючи бурштинову рідину у дві склянки.
- Добре.
- Не відстаєш?
- Навіть випереджаю.
- Тоді давай за це вип’ємо, - та тикнув мені в руки склянку.
Я обережно понюхала. Запах сильного алкоголю не зміг перебити запах сонного зілля. Ми нещодавно проходили його на практиці, тож я добре пам’ятала.
Випивши цей коктейль трьома ковтками, я зосереджено подивилася на Санрея. І він на мене. Мабуть, очікував, коли засну. А фіг тобі. На мене ж не діють зілля. Перевіряла - що зварила, на собі особисто.
- Квитанцію підпишіть, - нагадала причину свого перебування тут.
- Так-так, звичайно, - збентежений чаклун навіть трохи протверезів. Взявши перо трясучими руками, поставив закарючку в потрібному місті, та протягнув мені сувій: - Ось, тримай.
- Дякую. До побачення.
- До побачення.
Проводжувати мене не стали, але я з легкістю знайшла вихід.
Філл сидів в бібліотеці аж сірий - наче ті хмари. Мені навіть не потрібно було запитувати: “що трапилось?” - сам усе сказав.
Черговий лист із дому. І хоча матір впустили до батька, від цього його стан не покращився.
На жаль, у цій ситуації Філл був безсилим. Залишалося сподіватися на одужання батька - й на те, що самого хлопця не знайдуть до кінця навчання. Мати ж, навряд зачеплять - перед страхом помсти аристократії.
Інтриги - явно не моє. Я взагалі не розуміла, що може бути цікавим в займанні високої посади? Перебувати в постійному очікуванні підстави від підлеглих чи зради союзника. Ні тобі пригод, ні волі, ні спокою. Жах.
Посидівши трохи, Філлігран взявся за книжки, які відволікали від важких думок. Мабуть, саме через ці неприємності вдома хлопець із головою занурювався в навчання.
Майже два тижні тривала тиша. Ніяких тобі звинувачень чи образ. Це трохи лякало, бо нагадувало затишшя перед бурею. Айша точно щось замислила.
Сьогодні на уроці травології продовжували вивчати звичайні трави, на рунах - чергову зв’язку символів. А на елементаристики майже місяць вивчали наступну стихію.
Вода слухалась мене набагато краще аніж вогонь, тож з нею проблем не було. Вона слухняно приймала будь-яку форму - чи то батога, чи то хвилі. Ми з Уллою гралися, перекидаючи одна одній водяну кулю. За цим, звісно, спостерігали сторонні, серед яких я помітила Соренто. Хлопець зосереджено дивився на нас із Уллою, але здавалось він нас не бачив. Начебто його думки віднесли кудись далеко, залишивши тут лише оболонку. Потім майбутній некромант оговтався й почав уважно слідкувати вже тільки за мною.
Розгадка такої поведінки не затрималась.
***
- Привіт, - налякав мене несподіваний голос. Я якраз стояла на драбині, намагаючись дістати з верхніх полиць потрібну книжку. Звісно, кроки я почула завчасно, але не очікувала, що це саме до мене вони прямують.
- Привіт, - привіталася у відповідь, витягаючи старовинний талмуд.
- У мене до тебе пропозиція, - Соренто протягнув руку, допомагаючи спуститися.
- Яка? - одразу зацікавилась я.
- Давай не тут.
Я погоджуючись кивнула головою, залишивши обрану книгу біля Філла й вийшла до шкільного парку, де вже на мене чекав іллін.
- Я… - почав Соренто, та завагався в пошуках правильних слів. - Як почати правильно, щоб ти й зрозуміла, та водночас не образилась?
- А ти почни, далі видно буде.