- Почну з початку. Отже. Колись дуже давно, так, що навіть кам’яні священні плити цього не зберегли, в цей світ прийшли ілліні. Прийшли не самі, а в компанії карголів-воїнів та юмінарів-рабів. Майже одразу зайняли землі на півночі й заснували своє королівство, яке і досі там знаходиться. До речі, Маг-Рівік й Норгердор були однією країною. Від рабства, як ти може чула, нещодавно відмовились, хоча й досі прислугою в домі аристократів є юмінари. Що ще? Іншої іпостасі не маємо. Але магією деякі володіють - вона зазвичай передається спадкоємно. Міжрасових шлюбів намагаємося уникати. І не дивись так на мене - я скоріше виняток, аніж правило. Аристократи - пихаті. Бідняки - горді. Король, щоправда, вже не так впевнений у своєму божественному праві, як його попередники. Ось так.
На жартівливій ноті Соренто закінчив свою оповідь. Потім, звісно ж, запитав і про мій - старий світ. Я розповіла все, що встигла згадати, окрім особистого - того, що стосувалося мене самої. Це залишалося поки що таємницею навіть для мене.
***
П’єса мені сподобалась. Така собі комічно-романтична історія, де закохані через різні кумедні ситуації лише зміцнювали свою любов. Основну роль грала кохана Соренто. Я уважно придивилася до дівчини. Непогано. Своїм кирпатим носом та каскадом чорних локонів нагадувала порцелянову ляльку. Саме те - для актриси.
Після п’єси ми ще трохи прогулялися по набережній. Соренто розповів мені ще про обряди свого народу. А потім, провівши до дверей дому, пішов по своїм справам.
Ґвалт, піднятий через наступну хвилю потряплянців затих, не встигнувши навіть набрати обертів. Вранці до мене чіплялися з питаннями: “Як воно - опинитися у колі?”, а після обіду всіх більше цікавили темні відьми, яких привезли мисливці на суд.
Мені до свербежу в п’ятці захотілося подивитися, чи є серед них Фрося. Друзі вже знали мою історію зустрічі з темними відьмами, тож замість бібліотеки після занять, ми з Уллою пішли до майдану Справедливості, залишивши Філла самого розбиратися з домашнім завданням.
Таких зівка, як ми, було багато. Я навіть розгубилася - конкретного плану, як дізнатися про Фросю, у мене не було. Уже хотіли йти назад, коли почула оклик:
- Не може бути! Ята! Це ти? А куди свого друга-ельфа поділа? Проміняла на подружку? Мені подобається. Як звати цю красуню?
Цей потік питань на одному диханні міг задати лише Хелм. Але на самих питаннях він не зупинився. Відірвавши мене від землі, наче якусь пір’їнку, добре стиснув в обіймах. Повітря в легенях було вибито, та я почала кашляти. Мене одразу поставили на землю.
- Це моя подруга Улла. Ми навчаємося разом. А цей не вихований здоровило - Хелм. Одного разу з ним довелось разом попрацювати в якості охоронця.
- Так, дивна тоді була подорож. До речі, ми тебе по всій школі шукаємо, а ти вже тут.
- А нащо я вам здалась?
- На впізнання! Щоб зрозуміти, тих ми знайшли чи ні, і нас очікую наступне полювання. Ходімо. Твого друга як знайдуть, також приведуть.
- Террі тут не має.
- А де ти його загубила?
- Він в Енаріоні. Вдома.
Сказала - і так в серці від туги защеміло. Хоч я й отримувала листа раз на тиждень, усе одно за ним сумувала.
- Тоді доведеться тобі самій з цим розбиратися. Подружка з тобою піде?
- Так, звісно, - підтвердила соліенка. - Не тут же стирчати, час витрачати?
- Яка бойова. Мені подобається. Не заміжня випадково? Ні. То й добре. Ходімо за мною.
Хелм повів нас до таверни “Золота Качка”. Від згадки про цей заклад я аж скрипнула зубами.
Всередині знов був ажіотаж, жодного вільного столика. Й, мабуть, добре, що ерл вирішив пообідати не в загальному залі - не хотілося знов на собі ловити незадоволенні погляди.
Якщо чесно, з часу нашого останнього спілкування з Ліфостом Ейсрок, моє ставлення до цього сноба не змінилося. Я його як вважала напущеним, самозакоханим бовдуром, так і продовжила вважати. Тож не очікувала радісної зустрічі. Особливо ще й тому, що через мене він зараз був в Маг-Рівіку. Якби не мій донос - сидів би собі пан ерл у своєму замку та насолоджувався безділлям.
- Добрий день, - привіталась я, заходячи в невеличку кімнату, наповнену запахом смачної їжі.
- Добрий, - привітався за всіх голова загону Мерт. Окрім нього та ерла, у кімнаті був ще Айвер. - Проходьте, не стійте у дверях. В мене до тебе є кілька питань, поки ми чекаємо твого друга.
- Довго доведеться чекати. Він аж в Енаріоні.
- Коли повернеться?
- Він не планує повертатися поки не закінчить навчання в ельфійській школі. Так що доведеться користуватися лише моїми послугами. І покладатися на мою пам’ять.
- Що ж. Тоді присядь, та в подробицях розкажи, що ви тоді бачили.