Розповідати було майже нічого, але часу це зайняло багато. Мене постійно перебивали, задаючи питання для уточнення дрібниць. В що були одягнені? Чи був малюнок на снігу, і який саме? Кого принесли в жертву? Що просили? Чи чули ми якісь імена? На більшу частину в мене не було відповіді. Та й в Террі їх не наврядче мав. Ми запізно прийшли - відьми вже закінчували ритуал.
Поки тривав цей допит, зі школи прийти Етон з Яром. Та з порога донести те, що я вже сказала: Атарільдо в школі не навчався.
Вони мені що, не повірили? Думали, я переховую вухастика?
- Якщо всі зібралися, то ходімо до магічної вежі, - завершив ерл.
Ми й пішли. Навіть проти Улли ніхто зайвого не сказав.
***
У вежі на мене очікувало аж два приємних сюрпризи.
Першій - на місці не було голови Суфо. Аж на серці легше стало: не доведеться спостерігати його кислу пику. Гадки не маю, що він здатен витворити побачивши мене в компанії з ерлом.
Другим - нас на вході зустрів Нолан. Перевертень без зайвих питань одразу провів до потрібної камери. Але нашій компанії довелось розділитися: до самих відьом пустили лише мене з Ейсроком. Навіть Мерту довелось чекати з іншими охоронцями та Уллою в одному з кабінетів.
- Її тут немає.
Приголомшила я, коли з ерлом Геннорг залишились на одинці - якщо, звісно, не рахувати відьом в камері та те, що я побачила. За ґратами зокрема жінок були дивні істоти, яких чоловік точно не бачив.
- Впевнена? - відволік мене від роздивляння голос аристократа.
- Так. Але з чотирьох, що ви привели, одну я точно бачила - тільки в іншому місці.
- І де саме?
- В Маг-Рівіку, - не зважаючи на нетерплячий тон співрозмовника, спокійно відповіла я. - Нещодавно. Це одна зі служниць Айші!
Названа дівчина точно мене почула, бо здригнулася від знайомого імені.
- Хто така Айша? - запитав мене ерл. - Хоча це ім’я здається мені знайомим.
- Це одна з учениць школи. Айша Бетерлі.
- Бетерлі.
Прізвище ми з аристократом назвали одночасно. А ерл Геннорг схоже, не тільки чув це ім’я, а й був особисто знайомий із даною особою. Он як око смикнулося. Мабуть, спілкування було не з приємних.
- Продовжимо розмову в іншому місці.
І схопивши мене за лікоть, потяг геть від камер.
Іншим місцем опинився невеличкий кабінет, де, зокрема нас двох, був ще незнайомий мені чоловік - Тайрод Німідор, маг з нетиповим виглядом для ельфа. Гострі вуха стирчали з коротко стриженого, чорного волосся, а на обличчі була щетина.
- Знов ця дівчина. Чому її ім’я за останні два роки не втихає? - запитав маг у Ліфоста, коли почув про служницю Айші. - Але про це поговоримо особисто. Без додаткової пари вух. Розберемось спочатку з вами, юна дівчина. Отже, ви стверджуєте, що бачили одну з відьом разом з панною Бетерлі?
Мабуть, в рівнянні з ним я дійсно була юна та зелена. Навряд чи мені було більше ста років в минулому житті. Але сперечатися не стала - сприйняла як комплемент, й годі.
- Так. Вона іноді носить за Айшої важкі сумки, коли та йде або повертається зі школи. А ще якось бачила їх разом в Торговельному Кварталі. З тими самими ролями: Айша щось купує, а дівчина тягне слідом.
- З цим додатково розберемося. А вас, пані Ольше, прошу про все, що сьогодні бачили тримати язика за зубами, та ні з одною подружкою це не обговорювати. Це питання безпеки всіх магів. Зрозуміло? Чи треба пояснювати як саме це може нашкодити?
- Не треба. Я все добре розумію та знаю, якої шкоди можуть нанести плітки. Але в мене до вас є лише одне питання. Чи можу його вам задати?
- Задати можете. А от чи відповім я на нього - не впевнений.
- Все ж спробую. А що за істоти знаходяться в камері разом із відьмами?
- Істоти?! - перепитав ельф, ховаючи хвилювання. Зовні спокійний, але серцебиття його видало.
- Так. Такі розмиті, наче з диму, чи тіні. І вони знаходились лише біля трьох.
- Поряд зі служницею їх не було? - більш ствердив, ніж запитав ерл. От він не зміг переховати переляк - аж шкіра посіріла.
- Так, - підтвердила я, не розуміючи причину такої реакції.
- А можеш більш детально описати істот? - попросив, оговтавшись, пан Німідор.
- Я їх вам краще намалюю. Звісно, якщо ви не проти.
Проти нікого не було. Навіть стіл зі стільцем запропонували. Тож, діставши з сумки декілька аркушів з олівцем, я з комфортом прийнялась малювати. Чоловіки мені не заважали, а лише мовчки спостерігали як чиркаю на папері.
Результат їх вразив.
- Ви настільки чітко їх бачили? Чи це здебільшого прояв вашої уяви? - запитав мене ельф.
- Бачила. Правда там було темно. При яскравому світі їх, мабуть, ще краще було б видно.
- Їх взагалі не можливо бачити. Навіть не вся верхівця жерців здатна ледь вловити контур цих створінь. А звідки ви приїхали в наше місто?
А пан ельф, схоже, місцевий. Будемо знати.
- Я чужинка, - чесно відповіла.