- Потрібно поговорити наодинці, - звернулася я до ельфа, і той з кивнув головою у бік непомітних на перший погляд, дверці, що вели з його кабінету до сусідньої кімнати.
- Що там в тебе? - запитав він, коли ми залишились без свідків.
- Ті демони, що були пов’язані з відьмами, з’явилися до мене й запропонували угоду.
Цього разу ельф не втримав емоцій - навіть його вухо смикнулося. Схоже, я випередила з новинами Айвера.
- Вони говорили з тобою? Несподівано. Адже обряд жерців повинен був вигнати назад до їхнього світу. Тобто вони залишились тут. Це означає, що скоро з’являться ще три нові відьми.
- Не впевнена.
- Це як? Ти погодилась на їхні умови? - запитуючи мене ельф зберігав спокій. Ніякого хвилювання, що я могла так поступити.
- І близько ні. Я добре розлютилася й звільнила трохи магії. Здається, я їх спалила своїм світлом.
- Сподіваюсь, що то так. Ти ж розумієш, що про це нікому не можна розповідаєш?
- Так. Але було двоє свідків, - про те, що третім був Вальдегор, вирішила промовчати. Новинам про вампіра, який дійсно існує, ще рано розповсюджуватись.
- Перший - той юнак, з яким ти сюди заявилася. А другий хто?
- Один із людей ерла, Айвер.
- Айвер - хлопець надійний. Мабуть, шукає господаря, щоб розповісти про те, що бачив.
- А нащо він за мною стежив? - раптом дійшло до мене.
- Потім про це запитаю в Геннорга. На сьогодні - все. Можеш іти додому та відпочити. Кращий спосіб поповнити втрачену магію - це сон.
Я хотіла наголосити, що не багато й втратила, але не стала розповідати цю таємницю. Хай краще залишиться при мені. Одного разу це врятує мені життя - дупою відчуваю.
***
- Що ти собі дозволяєш, хлопчисько? - почули ми, щойно відчнили двері в кабінет, де залишились ерл та Віткар. Магістр за цей час уже пішов.
- Нічого, окрім правди, - відповів Атгрем.
- Що тут відбувається? - запитав ельф.
- Це особисте, - оголосив Ейсрок.
- Тоді, панове-учні можуть бути вільними.
- Тоді ми підемо. До побачення, - попрощалась я. Віткар лише похмуро промовчав, на що здавалось окрім мене ніхто не звернув увагу.
***
Вдома мені вдалося висловити все, що я думаю про чужі змови, таємниці та постійне спостереження з боку вже кількох осіб. Про демонів. Та те, що деякі намагаються використати мене наче пішака в шахах. Вальдегор, розуміючи, що мій гнів спрямований не на нього, мовчки спостерігав, як я пересуваюсь з кутка в куток кімнати, погрозливо розмахуючи хвостом.
- От чого вони до мене причепилися? Чи я чимось відрізняюсь від інших потраплянців?
- Може, тому, що серед них більше немає драконів? - скориставшись тим, що я нарешті замовкла, запитав вампір.
- Може.
- Ти вже нікого не хочеш вбити?
- Здається полегшало. Добре, що Улла з Філлом з розумінням поставились до цієї ситуації. Бо я не уявляю, як їм в очі брехати.
- Потерпи ще трохи - почнуться канікули. Підемо експедицією до Ліса. Там уже точно ніхто не стежитиме.
А от в цьому я не була впевнена. Залишені сліди не давали покою. Сподіваюсь дожити спокійно до врожарія, щоб знайти загадкового сусіда.
- Ви повинні не голосно та заспокійливо співати. І тоді л’єрис приживеться на новому місці, - пояснювала магістр лар Кілла.
Нарешті ми закінчили вивчати звичайні трави та перешли до магічних. І першим був невеликий кущ з фіолетовим, круглим листям та тоненькими корінцями-ниточками. Кожен з учнів, обравши свою пісню, під неї пересаджав рослину, від чого в теплиці був неприємний для мого слуху гул. І хоча, на мою думку він більше дратував, л’єрисам подобалось. Від чого рослина не тільки тягла свої коріння до землі, а й рухала листям.
Зосередившись на кущику, я не одразу помітила, що відбулось в теплиці. Усі розумні чоловічої статі замовкли й неначе загіпнотизовані дивились на мене. Навіть Філл. Це одразу помітила вчителька й наказала припинити спів. Усі дівчата замовкли, зокрема й я. Тиша простояла хвилин п’ять, доки хлопці не отямились.
- На сьогодні з практикуму все. Впорались всі, навіть дехто - більше, - похвалила учнів ельфійка. - Закріпіть набуті знання у вигляді невеликого звіту на тему «Корисні властивості л’єриса». Всі вільні. Пані Ольше, а ви підійдіть до мене на хвилинку.
Залишавши свій досить бадьорий кущ у горщику на полиці, я підійшла до вчительки.
- Треба з вашим співом щось робити. Бо це не перша рослина для якої доведеться співати. Хоча ви й чужосвітня, та все ж таки - дракониця. І ваш спів, як виявилось, може зашкодити навколишнім.
Магістр говорила не голосно, та я все одно озирнулась - чи не підслухає нас хтось. Кожен вчитель знав про те, що я дракони ця - задля безпеки навколишніх. Бо не дивлячись на те, що вивчала я загальну магію, все ж вона в мене виходила трохи інша.
- У вас є захисний артефакт від цієї сили? - запитала магістр.