- Через те, що пан Наос вам відмовив.
- Відмовив у чому?
- Тримати вас як коханку?
- Нащо мені в коханцях людина? Гидота. Він же зламається. І в загалі, у вас є докази?
- Так.
- І це які?
- Знайдено ваш запах в будинку.
- Якої давнини?
Ця суперечка вже почала мене допікати. Захотілось розбити Суфо носа та піти додому, голосно гуркнувши дверима. Бо ще трохи - артефакт не витримає: я розлютуюсь, трансформуюсь в дракона й відкушу йому голову.
Раптово скрипнули двері, й в них зайшов сам “потерпілий”. Хоча потерпілим не виглядав - задоволений, наче знайшов печеру з лусками сотні драконів.
Так. Заспокоїтись. Я - самий спокій.
- А от і крадійка! Вже дізнався, для чого вона залізла в мій будинок і вкрала матеріали?
- Поки не зізнається.
- Тоді я вчасно. Зараз використаємо одне зілля - під його дією вона у всьому зізнається.
Ага. Зараз. Він дурений, чи не пам’ятає, що на мене вже одне зілля не подіяло?
- Попроси охорону вийти за двері, - дістаючи з кишені флакон мовив маг.
Просити не довелося - охоронці самі мовчки вийшли.
- Ну що, сама вип’єш, чи силоміць в горлянку виллю?
Я, щоб розтягнути час, зробила вигляд, що замислилась.
- Ні. Не буду це пити, - і посміхнулася, демонструючи свої трохи збільшені ікла
- По доброму не хочеш, - розізлився Наос. - Тобі буде по-поганому. Суфо, відійди. В мене є одне дуже цікаве заклинання послуху. Зараз вона сама все вип’є і під всіма паперами підпишеться.
Мені стало цікаво: чи подіє на мене те заклинання, чи ні. Тож я з мовчазною цікавістю свердлила очима бойовика, не забуваючи при цьому тримати себе в руках. Бо ще трохи - й ці руки стануть лапами. Лапами в броні, із міцними пазурами.
Дію заклинання відчула одразу. Така знайома липка гидота. Те саме відчуття було на постоялому дворі, коли намагались обікрасти ерла. На моє щастя, воно на мене не діяло. Але захотілось трохи підіграти. Хай ворог вважає, що переміг.
- Ну що, вона готова до спілкування? - запитав у мага Суфо.
- Так. Он дивись: очі ще дурніші стали. Майже чорні. Зараз вона все вип’є.
- Давай хутчіше. А то хтось з її захисників з’явиться.
- Хто може прийти? Її однокласники?
- Німідор.
- А шльондра даремно часу не втрачала - знає перед ким ноги розсувати.
За такі слова захотілось вибити йому всі зуби. Ще й очі видряпати. Але стрималась. Бо зрозуміла одне: я тут не для того, щоб в крадіжці зізнаватись. Я цим покидькам потрібна для чогось іншого. От тільки питання - для чого?
- Візьми флакон та випий зілля, - наказав мені Наос, тикнувши в руки ємність.
Я не поворухнулась.
- Пий! - Санрей не стримався та, відкривши зілля, боляче схопивши мене за волосся смикнув голову в низ. Я від несподіванки аж рота відкрила, чим одразу скористувався мерзотник.
Гіркий смак рідини я одразу виплюнула, щойно звільнили мою голову.
- Що за?!!…
- Ну ти й придурок, якщо вважаєш себе сильним чаклуном, - не втрималась я. - На мене твоя магія не діє. Як і твоє зілля.
- Це ми ще побачимо, - розлютився Наос.
- Давай. Перевір. Запитай, що я про тебе думаю. Так я і без стороннього втручання розповім. Ти - самозакоханий виродок, який вважає себе центром всесвіту. Але це не так. Ти - нікчемний хробак, що повзає під ногами. Тебе переступити - і йти далі. Але ні. Ти повзаєш туди-сюди, привертаючи до себе увагу. Увагу, звісно, привертаєш - але не ту на яку сподіваєшся. Дивишся на тебе й гадаєш, як би не забруднити взуття твоїми розчавленим тільцем.
Суперечки ніколи не були моєю сильною сторону, а чітко пояснити, що відчуваю в момент емоційної нестабільності, й поготів не могла. Тому моя голова народжувала дуже дивні алегорії.
- Закрий свій брудний рот! - закричав Санрей та спробував мене вдарити.
Марно. Піднявшись зі стільця, я з легкістю перехопила його руку, боляче стиснувши при цьому. Ще трохи - і зламаю.
Суфо, до цього зображавши статую з парку, “відмер” і кинувся на поміч своєму другу. Але мене не так просто схопити. Люди дуже повільно рухаються - на відміну від вампіра. Вчасно відійшла трохи вбік - це дало змогу дати добрячого підсрачника, від якого голова магічної варти полетів на підлогу. Приземлення було болячим - червона пика була тому доказом. Навіть емпатією не треба користуватися.
Двері без стуку відчинились вчасно, бо в кабінеті вимальовувалась справжня бійка, якою я захопилась настільки, що не почула сварки за дверима.
- Я бачу вчасно тут з’явився, - оголосив Калрін Лавер в компанії з Тайдором Німідором.
Й нащо декан ельфа притягнув?
- Заборонене зілля, - понюхавши флакон, виніс вирок пан Тайрод. - Нащо воно вам знадобилось?
- Тут я - голова. І не мені перед тобою звітувати, - піднявшись на ноги гиркнув Суфо.
- Помиляєшся. Пані Ольше, звільніть пана Наоса, бо ще трохи - й зламаєте йому руку.
Я слухняно виконала прохання. Санрей, відчувши волю та зрозумівши, що при декані я не ризикну продовжити бійку, повернув свою знахабнілість.
- Посадіть її в камеру! - голосно зажадав він.