Біль її, чи його розлютив. Обернувшись на сто вісімдесят градусів, монстр повторило атаку. Але я не збиралась здаватися та тікати. Швидкість, з якою я створювала та запускала вогняне заклинання, вражала. Хоча, схоже марно - вогонь створінню майже не шкодив. Того вся увага тварюки була прикута до мене, й воно не помітило, як з тилу підкрався Самідір. Фамільяр трохи змінив свій облік. Це все ще був вовк, тільки більший - на відсотків двадцять. На лобі виріс ріг, уздовж хребта з’явились гребні. А ще в нього виросли ікла - такий собі шаблезубий вовк.
- Гррррррр, - загарчав Самідір, тим самим привернувши до себе увагу.
Якісь зародки розуму монстр мало, тож оцінивши нашу перевагу, вирішило відступити. А оскільки, ані вперед, ані назад шляху не було, воно випустивши свої довжезні пазурі полізло на стіну. Самідір поліз за ним.
У мене кігті також були, але повторювати теке я не збиралась. Не вистачало, щоб мене в такому вигляді бачив сторонній. Тому, приховавши хвіст, крила та частину луски, я намагалась з землі прослідкувати куди чудисько зібралось. І деякий час мені це вдавалось - переважно завдяки Самідіру. Та раптом на моєму шляху намалювався Вальдегор. Вампіра налякало, що я довго не поверталась додому, тому вирішив піти шукати. Кілька хвилин розмови - і слід монстра було втрачено. Ще й Самідір дивився на мене винними очима - він також загубив чудовисько. Та що? Навіть смердючий запах розвіявся.
І от кому про цю зустріч з чудовиськом розповідати? Німідору? Лаверу? Чи краще мовчати?
Згодом все ж вирішила й розповіла декану на черговому занятті. Все ж таки довіри до нього було більше. Та й за поміч треба віддячувати.
Сьогодні в місті знов було шумно.
Черговий ярмарок привернув увагу багатьох мешканців Маг-Рівіка та ближніх сіл. Найбільшу цікавість викликали магічні товари з інших міст, таких як Мілет-Дун, Маг-Коріф, Енаріон, чи Яриград. Навіть те, що подія відбувалась серед тижня, не завадило охочим на неї потрапити.
Гуляти пішли на неї втрьох: я, Улла та Філл. Останній, під нашим дівочим натиском, погодився залишити бібліотеку хоча б на один у спокій.
Наштовхавшись серед натовпу поміж торговельних рядів ми сіли перепочити та перекусити на відкритому майданчику однієї з таверн. І тільки я зробила перший укус м'ясного пирога, як почула голос голови магічної варти:
- Ята Ольше, ви заарештовані.
Схоже, Суфо повернувся до міста й першим ділом вирішив вивести мене з рівноваги. А не вийде - заняття з паном потроху деканом, дають позитивні результати.
- І за що? - не відриваючись від їжі, запитала я.
- За не законне проникнення до будинку та крадіжку.
Оце так новина. Від несподіванки я ледь не вдавилась пирогом.
- Крадіжку чого? - замість мене запитала Улла.
- Без зайвих питань. Ви підете добровільно, чи вас тягти?
- Які в вас, виявляються, потаємні бажання. І, якщо чесно, краще б це залишилось в таємниці й надалі. - Трохи не втрималась і нахамила голові. Чоловік від моїх слів почервонів, як мак. - Добровільно піду. Але спочатку трохи поспілкуюсь з друзями.
- Це якесь непорозуміння, - почала Улла та її перебив Філл:
- Я піду з тобою.
- Це не непорозуміння, це огидний наклеп. Ні, Філл, зі мною йди не треба. Краще піди до декана. Так, саме до нього. З Німідором в нас трохи інші домовленості. Скоро зустрінемось, - попрощалась я з друзями.
- Я б не був в цьому такий впевнення.
- Пане голова, можу поспорити на сто джубів, що сьогодні буду спати у своєму ліжку.
Моя впевненість не сподобалась Суфо, тому він боляче схопивши мене за плече й потяг за собою. Йти так довго було не зручно, тож мене він відпустив, але супровід окільцював так, що ані зайвого кроку вбік зробити не можна було.
***
Кабінет був тісним та незручним: кам’яні стіни, висока стеля, вузькі вікна та двоє охоронців біля дверей. Було душно, а в повітрі стояв важкий запах чоловічого одеколону, скислого поту, алкоголю, блювоти, крові та сечі. І ще якоїсь жінки, чий запах був мені знайомим.
- Отже, ти, стверджуєш, що не залазила в будинок до пана Санрея Наос? - запитав Суфо, ходячи навколо стільця, на якому я сиділа.
- Так.
- І ніколи там не були?
- Була.
- Отже, ти все ж таки залазили до будинку?
- Ні.
- Ти щойно сказала, що була в будинку.
- Так. Ви в той день також там були, - відповідала я спокійно та впевнено, як розумна, котра ні в чому не винна.
- Але я запитую про інший день.
- В інший також була. У присутності господаря. Я йому посилку приносила від пана Прієра.
- Я не про цей день запитую.
- А про який?
- Шосте смарагдія. Де ви були о десятій вечора?
- Додому поверталась.
- Хто може це підтвердити?
- Мій фамільяр.
- Тобто ніхто. А це означає, що ви могли залізти додому пана Наоса і вкрасти його магічні напрацювання.
- Нащо вони мені? Я ж не бойовий маг!
- З помсти.
- За що мені мститися?