- Неочікувано, - зробив висновок Лавер та повернувся до столу за третьою чаркою. - Отже, спочатку я обох вас слухаю. Почніть з того, звідки в цьому світі взявся черговий вампір.
Розповідати було майже нічого, але довіра, яку випромінював декан, змусила розповісти хоча б частину правди про появлення вампіра в цьому світі.
Декан вислухав мовчки, а після перевірив Вальдегора - чи не причепилась до нього сила демонів. На щастя, вампіра не зачепило. Потім ще трохи посиділи мовчки. Кожен думав про щось своє.
- Потрібен учитель. Самонавчання, звісно - це добре, але є ризик, що нічим добрим це закінчиться, - порушивши тишу, сказав Лавер, наливаючи собі та вампіру другу порцію алкоголю. Я ж першу ще не здолала.
- Як ви це собі уявляєте? У мене нема документів, а за законом світу я не просто небезпечний немерець, якого обов’язково потрібно знищити, а ще й безправний немерець.
- Документи - якраз не проблема. А от раса - так. Поки лише двом вампірам офіційно дозволено жити в цьому світі. Й обидва - чужинці.
І знову тиша.
- Що ж робити? - скоріше сам в себе запитав іллін.
- От і ми не знаємо, - відповіла я після того, як зробила останній ковток вогняної рідини.
- На сьогодні спілкування закінчимо. Продовжимо на нашому занятті. А тебе, Вальдегор “Безпрізвищний”, прошу в місті з’являтися якомога рідше. Щоб про тебе не довідався Німідор. Йдіть додому. Або - на роботу. До зустрічі.
Ось так декану вдалось уникнути запитань, на які він не хотів давати відповіді.
- Заплющ очі та намагайся відчути свою силу, наче вона матеріальна, - віщав на черговому занятті пан декан.
Словам декана я спочатку здивувалась, але при трохи довшій медитації відчула, як мене щось торкається. Це була магія. Моя магія. Моя сила. Така тепла та затишна. Вона пестилась наче кошеня.
- Відчуваєш? - запитав Лавер відірвавши мене від задоволення.
- Так.
- Це добре. Бо я її бачу. Ти сяєш, наче освітлювальний артефакт. Як настрій?
- Хочеться стрибати від радощів, - чесно відповіла я та розплющила очі.
Я дійсно світилась, хоча не так яскраво, як це подав Лавер. Так, трішки - щоб в темряві швидше мене знайти.
- Це добре. А тепер спробуй спрямувати свої радощі на мене.
Сьогодні на чоловікові були навішані декілька захисних артефактів та амулетів. Сподіваюсь, їх вистачить.
- Добре. Потихеньку... Добре. Зараз ускладнимо задачу. Спробуй збільшити силу. Та не так же...
І втратив свідомість. Добре, що глечик з водою був наготові. Та не один. Коли декан втратив свідомість вчетверте за сьогодні, було вирішено покінчити з практичними заняттями. Та не з лекціями.
Не знаю, скільки думав над цим іллін, чи з ким радився, але він вирішив розповісти про те, що відбулося в Вежі.
Як виявилось, на Суфо та Наоса було накладене закляття підпорядкування. Вони, під дією чужої магії, шукали відповідну жертву на роль головної темної відьми, щоб виставити це так, ніби маги теж зацікавленні в винищуванні цих жінок.
Вірилось в це не дуже, та, на жаль, іншої версії не було.
Постраждалі зараз все ще знаходились під вартою в Вежі та під наглядом цілителів-менталістів.
Що ж, з часом побачимо, чи це дійсно так.
- Оце ти даєш! Вже п’ятий раз за два тижні відправляєш декана до цілителів, - посміхнулась Ванда, розливаючи чай по чашках.
Після переїзду Улли до гуртожитку я завела звичку інколи заходити до майбутніх цілительок у гості. Звісно, не з пустими руками - сьогодні принесла пиріг з грибами та кроликом.
- Та я ж не просто так, я ж тренуюсь.
- Тренується вона. А ти чула, що про тебе ходить по школі? - запитала Улла, хитро дивлячись на мене.
- Нова плітка? Як я її пропустила? - здивувалась Олдрі.
Вираз на обличчі дівчини був настільки яскравим, що всі присутні не втримались та розсміялися.
- То що на цей раз? Що я намагаюсь вбити Лавера? - заспокоївшись, тяжко зітхнула я.
- Ні. Що в тебе з ним роман, - відповіла однокласниця.
Цього мені не вистачало. Нещодавно в школі дізналися про арешт. Хвала Силі, що всі також були обізнані, що моєї провини не було, але все ж з деякими індивідуумами прийшлось полаятись. Ох, я розлютилася - та так, що не стримала емоції. Алістара, свого однокласника, так налякала, що той спочатку збіднів, ще більше, а потім взагалі не міг розмовляти. Додатково - кілька днів ходив і гикав, а в чорному волоссі хеда з’явилася сивина. У мене й досі спогади про цю розмову викаюсть недобрі почуття. Цей, придурок, стверджував, що я відкупилася від звинувачування, тому мене відпустили, а невинні за мене відбувають покарання. Жах.
- Хто автор цієї історії - навіть думати не треба. Айша. Але що це їй дає? - запитала я у всіх присутніх дівчат.
- Та хто знає. Я почула цю плітку від Біри. А та - від Інги, - відповіла Улла.