- За що?! - одне питання, три голоси: мій, декана та ельфа.
- За крадіжку з мого дома та за напад на голову магічної варти.
- А от зараз й розберемось, хто винен, а хто ні. Отже, пані Ольше я вас слухаю, - звернувся Німідор до мене.
- Ці два мерзотники…
- Давайте все ж таки зберігати ввічливість, - перебив мене ельф.
- Буду намагатись, та не обіцяю. Отже, до мене підійшли на вулиці й заарештували за якусь крадіжку, - почала я розповідати.
Мене іноді, звісно перебивали, але Німідор одразу затикав їм роти, тому завершення розповіді не затяглось.
- Через те, що зізнаватися було ні в чому, - продовжила я. - Наос намагався на мене якесь заклинання навести, від якого добровільно мала б випила зілля. А потім зізнатися. У чому саме - вони не встигли сказати. Та, на щастя, ні те, ні інше, на мене не подіяло.
- То що ти тепер скажеш? - звернувся Німідор до Суфо. - Що ви намагались повісити на дівчину? Ти догрався, Руперт, так що раджу говорити правду. З поста голови магічної варти тебе вже усунено. Так що злочинцем на цей час є ти. А твій друг - спільником.
- Без сторонніх. Я буду говорити без сторонніх.
- Замовкни, - погрозливо рикнув Наос.
- Як цікаво. Ята, дитинко, вийди за двері та поклич Сент Луя. Він зі своїм загоном очікує на виклик.
- Далеко не уходьте. Хочу з вами ще поговорити, - додав похмурий Лавер.
- Добре, - погодилась я, навіть не образившись на “дитинку”.
Як і було сказано за дверима стояв загін перевертнів. Нолан багато про що хотів запитати, та на жаль не було часу ляси точити.
У кабінеті хлопці були не довго - десь хвилини через три вивели Наоса в антимагічних кайданах. Чоловік опирався та лаявся, погрожуючи всім і вся.
- Ти про це ще пошкодуєш? - на прощання погрозив він мені.
- Вже шкодую. Навіть не уявляєш як, - відповіла я.
Про що саме “пошкодую” навіть цікавитись не стала. Сам винен.
Два охоронці, які були в кабінеті кудись поділись, тому в коридорі я залишилась наодинці. Знайшовши підвіконня недалеко від дверей, вмостилась очікувати декана. Більше хотілось постояти під дверима та підслухати, але ані звуку з кімнати не було чутно. Магія, щоб її...
***
Сидіти довелось досить довго, загрожуючи запізненням на роботу. Я навіть задрімати встигла, коли відчула знайомий запах. Повернувся Нолан і, як завжди мовчки втупився в мене.
- Щось вдалось з’ясувати? - запитала я, щоб порушити цю неприємну тишу.
- Поки що не дуже. Санрей Наос сидить в камері та всім погрожує. А ти як?
- Вже майже заспокоїлась. Хоча змушена зізнатися - бійка сподобалась. Так давно мріяла дати копняка голові варти. А ще це дозволило зрозуміти, наскільки я сильніша за людей.
- Це натяк на те, що тепер можеш в ночі ходити сама?
- Ні. Це те, що не така вже я й беззахисна, як дехто вважає. А супровід... Твоя присутність мені приємна. Хоча ти й дивний. Може, перевертні цього світу всі такі, то я схаменута?
- Та ні. Ти просто здаєшся дивакуватою - цим й привертаєш увагу.
Нолан посміхнувся. Дуже рідкісне явище.
Розмову довелось прервати - двері в кабінет відкрилися, випускаючи на волю чимось дуже задоволеного Німідора.
- Сент Луй, офіційно - поки не знайдуть нового голову - цю посаду займаєш ти. Зрозуміло? - ощасливив перевертня Тайрод.
- Так, - погодився Нолан, хоча скоріше, ще не до кінця усвідомив чим це йому загрожує.
- Тоді пішли за мною - відведемо цього красеня в камеру для подальшого розслідування. Калрін, пані Ольше, до побачення.
- До побачення, - попрощались ми з деканом та вийшли з Вежі.
На виході на мене очікував цілий натовп. Окрім Улли з Філом тут також були присутні Фіона, Ванда та Олдрі. На мене налетіли наче смерч - ледве на ногах втрималась. На запитання навіть відповідати не встигала, як задавалось наступне.
- Завтра поспілкуєтесь, - врятував мене Лавер, та майже за руку потяг в бік школи.
Що за дурна звичка хапати розумних та тягти їх?
***
В кабінеті декана стояв новий стілець поряд з вікном. Я зраділа, наче Лавер особисто для мене постарався. Звісно, це був просто новий предмет меблі, але я, не чекаючи запрошення сіла на нього. М’якенький, зручний.
- Сьогоднішнім, діло не закінчиться, - почав декан розливаючи по чарках бурштину рідину. - Це тільки початок.
- А що саме відбувається?
- Не впевнений, що можу все тобі розповідати, - декан вперше перейшов на “Ти”.
- Але це якимсь чином стосується моєї безпеки та життя. Можу й самостійно почати розслідування, та навряд це вам сподобається.
- Навряд, - погодився декан та, підійшовши до мене, подав одну з чарок.
Я понюхала - напій нагадував бренді. Відвернувшись, чоловік підійшов ближче підійшов до вікна та відчинив його, запустивши свіже повітря.
- Не ховайся, заходь, - звернувся невідомо до кого, Лавер, виглядаючи на вулицю, - я тебе помітив ще біля Вежі.
З вітром до кімнати проник чорний туман, з якого матеріалізувався Вальдегор.