Наприкінці заняття, поки інші помішували вміст величезних котлів, я сиділа на стільці й витирала ніс, намагаючись чхати яконайтихіше.
***
Увечорі, коли магією мила тарілки в "Ведмедику", пані Тош поцікавилась чи "не захворіла я", - дивлячись на мій червоний від постійного витирання ніс. Я завірила, що цілком здорова, просто допомагала в приготуванні зілля.
- Невже ця мерзота й до нашого міста дісталась?! - налякано запитала жінка.
- Наскільки знаю, ми готуємо його на всякий випадок. Запас ніколи зайвим не буває, - намагалась я її заспокоїти.
- Запас - то, звісно, добре, але не завжди. Ось купила я минулого року цибулю - так її на весні довелось викинути гнилою, бо не з’їли. І куди тільки не додавала - навіть у хліб.
- Але то цибуля, а це - зілля. Краще його викинути, аніж ту ж саму цибулю, бо її нікому буде їсти.
З цим пані Тош сперечатися не стала та повернулася до каструль, де тушилось-варилось.
- У залі знову повно народу, - влетів до кухні повідомила Марік, старша донька господарів, що працювала подавальницею. - Потрібна твоя допомога. Бери тацю й пішли.
Заперечувати не стала. Але мій ентузіазм зменшився, коли побачила, кого занесло до таверни. Добре, що компанія потраплянців сиділа в тій частині залу, яку обслуговувала Марік.
Та на цьому неприємності не закінчились.
Коли я йшла додому, то помітила, що за мною хтось стежить. Й можу силою поклястися, що цей хтось не мав тілесної оболонки. Наче одна суцільна тінь.
Скандал під час обідньої перерви у "Ложці" викликав злу посмішку. Нарешті Каштанка знайшла ще одну жертву для своїх нападів. Точніше - жертв. Дівчата-чужинки намагались протистояти Бетерлі та її гоп-компанії.
- Втручатися не будеш? - запитав мене Соренто. Ми до цього обговорювали графік відвідування театру.
- А нащо? Їх багато - самі розберуться. Не маленькі. Тим паче, сварку почала не Айша. Мабуть, щось в Лісі здохло.
- Яка ти зла. Це на тебе подорож до кордону так подіяла?
- Та ні. Я завжди така була. То ти просто не помічав.
- Тоді тебе треба чимось смачненьким пригостити. А краще - щось солодке обрати. Тож завтра між роботою та театром зайдемо до "Пишного Пирога".
- Вмовив. З тебе два пироги, один з м’ясом, другий - з ягодами. Головне - перед цим вдягнути безрозмірний балахон, щоб пузо потім не було так помітно, - успішно чи ні, але я пожартувала у відповідь.
- Домовились. Я також так одягнусь.
***
Але на сьогодні перетинання з потраплянцями не закінчилось.
Я зіткнулась з дівчатами в бібліотеці, між книжкових стелажів. Компанія мене не помітила та завзято обговорювала, за кого з вчителів краще вийти заміж. Виграв декан Лавер. Ректору пощастило - він вже був одружений, хоча пліткарок це не засмучувало.
А двом кавалерам, які зі шкіри лізуть, щоб догодити, навіть звичайна словесна подяка не світила. Старання хлопців в хросс не оцінювалось. На їхню долю дісталися лише зневажливі відгуки за спинами.
Після підслуховування я зрозуміла: якщо принаймні крапля жалю до цієї четвірки в мене залишилась, то вона негайно випарувалася після цієї розмови.
- Цікава розмова. Не знаходиш? - Віткар мене так налякав, що я ледь не закричала на всю бібліотеку.
- Дуже. Особисто для любителя пліток. Ти щось хотів?
- Так. Нас з тобою очікує Лавер.
- Нас вдвох? - здивовано перепитала я.
- Саме так. Ходімо.
Повернувши книжки бібліотекарю та забравши свої речі, ми пішли до деканату.
***
- Отже, що ви пам’ятаєте до того, як опинились тут? В цьому світі, - запитав мене Німідор.
Несподіваний гість у школі. Я його до сьогодні жодного разу не зустрічала на учбовій території.
- А нащо воно вам? - запитала у відповідь.
У кабінеті пана декана, окрім мене, Віткара, самого Лавера та Німідора, пербував ще один не знайомий мені чоловік, який представився Ерміс Дотр, вчитель захисної магії.
- Якщо ви не помітили, на вас полюють, - тихим, спокійним голосом почав магістр Дотр. - Ми хочемо вам допомогти, але нам бракує подробиць.
- Про моє минуле життя?
- Для початку - почнемо з нього.
- Я знаю, що таке холодильник, пеніцилін та атомна електростанція. Також - що коли в космосі розженешся до потрібної швидкості, двигун корабля можна вимкнути, а далі летіти по інерції. Майонез - холодний соус, і запікати в ньому їжу - це знущання. Двох планет на одній орбіті не буває. Точніше, це можливо, але проіснує відносно недовго. Рожеве вино - це коли червоне виготовляють за технологією білого, а помаранчеве - коли біле за технологією червоного. Хвіст у комети з’являється лише тоді, коли вона пролітає поряд з зіркою, а не у відкритому космосі. Кросівки - зручне взуття…
- Досить, - зупинив мене Німідор. - Я з цього майже нічого не зрозумів, окрім одного: ви згадали минуле життя.
- Не зовсім. Я про себе не пам’ятаю нічого особистого.