- Це буде залежати від вашої поведінки. До побачення.
Я вже казала, що суперечки - не моє? Але так хотілося залишити останнє слово за собою.
Сьогодні у магістра Стера затрималась довше інших. Філл хотів зачекати, але я його відмовила - невідомо, скільки часу тут ще проведу.
- Як на запах? - запитав мене вчитель.
- Дивний. Навіть не можу вирішити, чи подобається, чи ні.
Наші голови так низько нахилилися над котлом, що майже притулялися одна до одної. Й саме за цим нас застукала Айша.
- Магістр Стер, можна вас на хвилиночку, - мерзенний голос добре здобрений отрутою.
- Звісно. Що у вас пані Бетерлі?
- Я занесла вам свою роботу, як і обіцяла.
- Чудово. Покладіть її на стіл, потім перевірю, - та повернувся до зілля.
Поклавши роботу на стіл, дівчина не поспішала залишати кабінет. Замість цього вона стала недалеко від нас, прислухаючись до нашої розмови.
- Ви ще щось хотіли? - у голосі викладача чітко прослуховувалось роздратування.
- Чи могли б ви її перевірити зараз?
- Як бачите, в мене зараз є важливіша спарава. Тож покиньте лабораторію й більше не турбуйте мене сьогодні.
Грубо, але й дійсно - невже Айша не розуміє важливість цього зілля?
Каштанка незадоволено засопіла та, грюкаючи підборами, вийшла з кімнати.
- На чому нас перервали?
- На запаху.
- Так. Зілля втрачає колір та набуває металічний блиск. А запах навпаки, стає з яскраво вираженою гіркоту. Відчуваєте?
- Так, - витираючи носа від ризьких ароматів, погодилась я.
- Це ще що. От додамо кров драконів - зілля знов зміниться.
Я кивнула, сподіваючись, що зміни не позбавлять мне гострого нюху, до якого встигла звикнути.
Щоб не чекати кров, я запропонувала магістру свою. Та щоб її отримати, треба було розбити мені носа - і ні як інакше. Але, по-перше, чоловік не зміг собі дозволити мене вдарити, а по-друге, невідомо, чи годиться саме моя кров. До того ж пану Стеру сподобалась моя ідея щодо вакцини. Він пообіцяв до неї повернутися, щойно закінчимо з ліками.
- Тебе можна привітати з новим романом? - запитала Улла сідаючи поряд на метіомагії.
- І хто нова жертва моїх чар? - у відповідь запитала я, дивлячись в усміхнені очі кольору яєчного жовтка.
- Не повіриш! - вигукнула дівчина, прибираючи з обличчя довгий чубчик, який відпускала після занять, таким чином ховаючись від навколишніх.
- Здивуй мене, - підтримала я гру.
- Магістр Стер.
Йогпермар скислий.
- Айша! Більше нікому в голову така дурня не прийде. Як її не набридає одне й те саме?
- Важко сказати, що в голові аристократки. Але цю плитку я почула від однієї з її подруг.
- Дай вгадаю. Селеста?
- В яблучко.
Вдих-видих. Вдих-видих. Уже ж мала звикнути. Та ні - знову дратує.
- Розмови залишили. Починаємо заняття, - перервав нас магістр Брінг. - Беремо пір’я в руки та пишемо тему: "Пилові бурі. Види та класифікації".
***
Мене ще декілька разів діставали, чим декан не задовольнив. Але для них в мене була стандартна відповідь: “Виростите - зрозумієте”.
А що? Я й досі була розлючена на Лавера з його орденом. Чи не його. Ще й на Віткара - за компанію. Добре, що він не діставав мене розмовами з вибаченнями та поясненнями, а мовчки спостерігав з далеку. Мабуть, все ж йому доручили охороняти мене.
Свинябул зброджений.
Але от так відповісти не вдалося магістру Стеру. Плітка аж до нього дійшла. Чоловіку я розповіла всю правду - мовляв, це все Айша. Той пообіцяв особисто поговорити з дівчиною та з’ясувати обставини. Я подумки побажала йому успіху - бо, здавалось, що Айші навіть король не зможе заткнути рота. Хіба що кат - голкою та нитками.
"Велика Ложка" знов була забита в обідню перерву - наче тут безкоштовно їжу роздавали.
- Що знов трапилось? - запитала я в Олдрі, самій обізнаній в нашій компанії.
- Ви зі своїм навчанням всі розваги пропускаєте, - натякнула вона на нещодавнє свято рівнодення, яке ми з Філлом пропустили.
- Начебто вас не було з нами на додаткових заняттях у магістра Стера?
- Були. Але наші вушка завжди напоготові. Ось, наприклад, дізналися що Ліона-вампірка носить спеціальний амулет, який відстежує її ауру. Тому, якщо в місті чи за його межами знайдуть знекровлене тіло, зможуть встановити, чи винна чужинка. А ще схожий повішали на її подружку демоницю, - поділилась здобутою інформацією подружка.
- Амулети кажеш? - перепитала я, а самій дуже захотілося на них подивитися.
- Так. А ще ця Ліона ходить в лікарню купувати кров в спеціальних флаконах, щоб не псувалась, - додала Фіона.
Цікаво.