- Емммм... Взагалі то є, - промовила, та відкрила сумку, звідки свою пухнасту мордочку одразу вистромив Дір.
Наступною формою фамільяр обрав невеличкого звіра. З першого погляду можна було його прийняти за рогату білку мутанта, але в цьому світі існував такий вид як Льодова Білка. Тільки місцеві були білосніжні, а мій зберігав свій шоколадний колір в будь-якій іпостасі.
- Імперський, - одразу впізнав ельф та протягнув руку, щоб доторкнутися.
- Я б цього не радила. Може вкусити, а слина паралізує - як у справжніх льодових.
- Дивовижно. Але зайва охорона не завадить. По місту вночі самій не ходити. До кордону не їздити. Про все незвичайне - доповідати.
- Я з цим не згодна.
Від моєї заяви в ельфа аж вухо смикнулося. Цікаво, а Террі так вміє?
- Ви, звісно, можете мати свою думку, але я також маю свою. І я не згодна сидіти вдома, а по місту пересуватися під наглядом. Ви вибачте… хоча чому я взагалі маю вибачатися - я доросла й самостійна. Я не домашня пані, що втрачає свідомість від одного погляду на нападника. Я вмію за себе постояти. І ще раз наголошу, може ви не почули: моя луска захищає краще всіляких обладунків, та з’являється самостійно у хвилини небезпеки. Отрута на мене не діє. Ментальна магія - також. Меч я вже добре тримаю в руці, та й кулаком можу з’їздити по пиці. Охорона та зайва увага мені не потрібна.
Усі похмуро на мене дивились, окрім Віткара. Хлопцю, схоже, моя відповідь сподобалась. Таке собі бунтарство.
- Та й нащо вам мене захищати? Ну вб’ють мене - вам то що з того?
- Якщо ти дійсно відправлена в наш світ Головним, то тільки ти в змозі зупинити Темну Орду.
Знов Темна Орда. Спочатку примара імператора, потім ці - члени таємного ордена. А вчитель Гора говорив, що ця погань вже не загрожує.
- Що за Темна Орда?
- Демони. Вищі, нижчі - усі. Їхня поява в цьому світі - лише питання часу. Ми цю мить відтягуємо як можемо, але, схоже, боги все ж уклали угоду з демонами. І лише ми заважаємо відкрити для них прохід.
- А нащо це богам?
- Щоб перемогти Орду та довести, що світ без них не зможе існувати. Примітивно та нерозумно. Але це так, - завершив пояснення Німідор.
- І демони з цим згодні? Чи вони навіть не здогадуються про це? - здивувалась я. От лівою п’ятою відчуваю - щось від мене переховують.
- Скоріш за все - і знають, і здогадуються. Та також готують свій запасний план. Й не відомо, чим це все може закінчитись, - відповів магістр Дотр.
Більше мені, нічого розповідати не збирались, тож у кімнаті повисла тиша. Я не витримала і запитала:
- Чому вся інформація про Вільні Землі видалена?
- Тому що саме з них почнеться друга хвиля.
- А була перша? - не здавалась я.
- Так. Перед війною. Тоді вдалося зупинити наступ, але ми не впевнені, що це вдасться вдруге, - важко зітхнувши, сказав пан Німідор.
- Тобто я вам потрібна живою, щоб покликати Головного на допомогу? - дійшла я висновку усього, що сьогодні почула.
- Саме так.
- Чудово. Просто чудово. Тепер я розумію, навіщо ви зі мною проводили особисті заняття, - звернулася я до декана. - Щоб я змогла налагодити зв'язок із господарем.
- Ні. Особисті заняття я проводив з іншої причини. Щоб ти навчилася контролювати свої емоції. Бо ще трохи - й перейдеш на наступний рівень, та будеш несвідомо маніпулювати навколишніми. А це - порушення закону. І якщо вважаєш, що після нашої розмови занять більше не буде - то марно. Збільшимо з одного до двох.
Хотілося відмовитись, та язик не повертався. Користь з цих занять переважала.
- Ще щось сказати мені хочете? - я хотіла скоріше залишите це приміщення та обміркувати, як діяти далі. І одним із варіантів - покинути школу та приєднатися в навчанні до Вальдегора. Подумаєш, буду не артифактором, а некромантом. Теж непогано. Але щось мені підказувало - не зроблю я цього. Не зроблю.
- Нам би хотілося ще поспілкуватися з твоїм другом-вампіром, - додав ельф. - Просто поспілкуватися. Нічого іншого.
Я окинула оком присутніх. Схоже, що Гор був вампіром, стало несподіванкою лише для Віткара. Цікаво, як Німідор про це довідався? Невже йому все ж Лавер розповів?
- Вбивати не збираєтесь? - про всяк випадок уточнила я.
- Звісно ні. Лише спілкування, - запевнив мене декан.
- Я йому передам, коли побачу, - пообіцяла я.
- Домовились. Й… силою прошу, подумай над тим, щоб тебе охороняли…
- Гррррр, - загарчала у відповідь.
Я вже встигла встати зі стільця, тому змогла частково трансформуватися. Добре, що це не зашкодило одягу. Гребні замість волосся та луска на рукам та обличчі.
- Хоча б розповідай про все, що здається на твій погляд підозрілим. Ти можеш вірити в себе та свої сили. Але є невеличкий шанс, що зможемо вчасно зупинити ще одну катастрофу в цьому світі, - додав Німідор. Захоплення від видовища в нього вистачило б на цілу залу глядачів в цирку.
- Добре. Але не більше.
- Поки що, - не здавався ельф.