Коли я запитав його про розміри королівства, Гіктопік лише одповів, що воно доволі широке і простягається далі на північ, ген аж до того місця, де вже починаються дикі краї. Сим краєм він правив обопільно зі своїм братом, таким собі Дебедевоном, який дістав у дикунів-аккомаків прізвисько Король-Сміхун. Місто Дебедевона, як ми взнали, лежало далі вглиб сеї країни, де він і жив посполу зі своєю королицею у великій і гарній хижі. Я тогді запитав, а де ж королиця Гіктопіка? — звернувшися до нього з цим питанєм радше з ввічливости. Але вздрівши, яка хмара набігла на його лице, я спробував змінити тему розмови, і поцікавився, чому се Дебедевона прозивають Королем-Сміхуном? Після чого, хоч причина того мені і була невідома, гнів Гіктопіка тілько зріс, так що він уже ледве стримував себе. Провадити далі розмову мені здавалося марною річчю, тож я замовк, затягнувшися тютюном з люльки, що переходила по колу з рук у руки.
Гіктопік, зрештою, опанував себе і наказав, щоб моїм людям облаштували нічліг, а я й пристав на те, бо небо затягнуло низькими хмарами, що віщувало негоду. Джентльменам і мені надали місце в хижі Гіктопіка, яка мала, дарма що він був король, лише один великий за розмірами покій. Усі почали лаштуватися до сну, опріч Берлінґейма, котрий завше невідступно стежить за мною і спить хіба лише тогді, коли вже і я сплю. Потім я і король, сидячи отак мовчки перед огнищем, викурили ще чимало люльок. Я добре бачив, що йому кортить поговорити зі мною, але, як то ведеться у дикунів, він ще довго зволікав перед тим, як розпочати. Із сеї причини я волів, щоби Берлінґейм пійшов спати, абисьмо мали змогу поговорити наодинці, але він ніяк не хотів іти, попри мої натяки та знаки, що я йому показував.
