Мої братчики, нічого не второпавши з тієї балачки, були дуже занепокоєні, бурчали та скаржилися, не знаючи, яка доля на нас чекає і чи ми житимемо, чи помремо. Слід додати, що нас узяли вранці, і вже починало смеркатися, а нам досі так і не дали нічого попоїсти, хоча й жоден дикун цілісінький день нічого ще не їв. Мені се здавалося доволі дивним, бо навіть найпідліші в'язничники рідко коли бувають такими бузувірами, щоб не дати своїм бранцям бодай чогось, аби їхні кишки не співали пісень одна одній. Попри се, я не дуже клопотав собі голову, позаяк з того, що мені вдалося дізнатися з розмови з нашими полонителями, наше становище у гіршому разі було непевне. Наші вартівники, здавалося, самі заледве знали, що ж з нами робити далі, і їхнє замішанє я вважав добрим знаком, вкупі з тими чварами та суперечками, свідком яких я став. Бо коли у стані ворога існує розбрат, то битва наполовину виграна. Отож я і виступив перед своїми людьми з маленькою орацією, благаючи їх не занепадати духом і поводитися, як то належить чоловікам. Але всі мої вмовляння були намарне, бо вони знову хтіли опинитися в Джеймставні, або ще краще у Льондоні, та кляли сю вандрівку, що завела їх сюди. Берлінґейм, як я і передбачав, ремствував найголосніше, попри те що саме через нього, такою була моя думка, і його ганебну поведінку ми і вклепалися в сю халепу. Я не плекав до нього в серці жодних добрих почуттів, бо ж він зробив усе, що було в його силах, аби зашкодити мені та моїм розвідинам і наструнчити проти мене люд у Джеймставні. Я щиро бажав, щоби він опинився у Льондоні або ж на дні сеї Затоки, про що я йому і сказав. Він лише зиркнув на мене, не мовивши ні слова, але я здогадався, що в нього було на умі: якби я почав шкилювати з нього і далі, він мав намір розповісти всьому товариству отую підлую брехню про Покахонтас і мене, що він часто збирався зробити ранійше, отож я дав йому спокій. Одначе я розважив, що так не може тривати довго, а тому треба якомога швидше знайти помічний спосіб, позаяк сей розбрат таки призведе до бунту, а без мойого проводу, я був у тому певен, вони всі так і загинуть од рук дикунів, у гріху та невігластві, перш ніж встигнуть дістатися Джеймставна.
