Сі слова лоскотали вуха Берлінґейма. І він дедалі більше розпалювався, думаючи про се. Коли я нагадав йому, яка доля чекає на нас, якщо Аттонс вийде звитяжцем, він одповів, що про теє нема чого турбуватися, бо він із'їсть стільки, що заткне за пояс будь-якого англійця чи поганина. І він ляснув долонею по свойому здоровезному животі, який на теє одізвався таким гулом, що можна було подумати, що там всередині всі демони пекельнії. Уся ся розмова велася англійською мовою, тож Вепентер не міг почути і здогадатися про мою хитрість.
Трохи пізнійше прокинулася вся наша залога, і жовніри та джентльмени почали нарікати, що їм нема чого їсти. Дикуни зібралися довкола хижі й розвели велике багаття, Вепентер вивів нас надвір і розсадив півколом, а сам сів позаду Берлінґейма. Навпроти нас сів Аттонс, товстий і потворний, а посполу із ним десятки два його посіпак, що також всілися півколом на землі. Потім із хижі поблизу вийшла Покатавертуссан і всілася межи тими півколами, підстеливши собі щось схоже на килимок, аби побачити, із ким же вона буде далі ділити своє ложе. Се була та ж сама дівчина, що минулого дня утихомирила суперечників, лише здійнявши догори руки і пройшовши повз. Вона була напіводягнена і розмальована фарбою з горобейника, як се заведено у жінок дикунів, і се була така надзвичайно приваблива і ладна дівчина, що я вже сам було почав шкодувати, що не маю такої великої утрібки, щоб запопасти її ласки. Побачивши її, Аттонс видав голосний клич, а Берлінґейм, котрий, як і решта з нас, окрім мене, був нагий, позаяк наші сорочки пішли на те, щоб полагодити наші вітрила, які потріпав шторм, а наші плюндри ми викинули рибам опісля того, як нам довелося пережити тії завійниці й бігунки у протоці Лімб, побачивши її, був такий вражений, що весь аж затрясся і, пустивши слинку, заходився облизуватися. Він прошепотів мені, щоб я нікому нічого не казав про теє, що тут відбувається, аби вони не стали суперничати з ним, і я охвітно погодився, позаяк не бажав, щоби виграв хтось інший, опріч Берлінґейма.
