Баришник дур-зіллям полностью

Коли нарешті сей Аттонс дістався до червоних ягід, котрі були останньою потравою, яку приготували Дикуни, і поклав собі одну до пащі, звідкіля випало дві, бо там бракувало вже місця, його ватаг востаннє двигонув йому в живіт, опісля чого Аттонс могутньо перднув і тієї ж миті сконав, не сходячи з місця. І він так був напханий їдлом, що вже не міг і одкинутися. Тоді дикуни, які були на нашому боці, зачали кричати «агатчвуп, агатчвуп», що мало означати, що Аттонс не здатен продовжувати і вибув зі змагання. Але хоч він і був мертвий, наш Берлінґейм ще не був переможцем, позаяк обидва з'їли рівну кількість аж до останньої ягідки, і досі була нічия. Тре було тільки, щоби Берлінґейм зробив ще один-однісінький ковток, і наші життя були б врятовані. Ми гукали до нього, ми кричали й благали його, але Берлінґейм лише сидів мовчки, вирячивши очі на зеленому обличчі, щоки його роздулися, ріт його був повен ягід, і скільки ми його не вмовляли, він не міг проковтнути ані шматочка. Тоді я скочив зі свойого місця і, вихопивши останнього вареного кажана з казана, насилу розтулив йому щелепи і сунув його всередину. Тоді, міцно тримаючи йому рота, щоб він не розкрився, та добряче стукнувши йому по голові, я змусив його проковтнути.

Відтак, коли всім стало ясно, що Берлінґейм переможець, Вепентер скочив до нього, потерся своїм носом об ніс Берлінґейма і з любов'ю поплескав його по животі. На що Берлінґейм одповів, вивергнувши із себе все, що він із'їв, і так загидив тим Вепентера, що дикун мусив чкурнути до річки, щоб помитися. Увесь нарід оголосив Берлінґейма веровансом, чи то пак королем, але він надто кепсько себе почував, щоб зрозуміти зміст їхніх слів.

Починало вже сутеніти, позаяк учта тривала весь день, Берлінґейма з шаною однесли в хижу старого короля і там і залишили, бо він не міг уже рухатися, а Покатавертуссан, тремтячи всім тілом, прослідувала за ним. Тим часом Вепентер домігся відданості й послуху од тих агатчвупсів, що були під орудою Аттонса, і наказав їм однести для погребу тіло мертвого, котрий і досі сидів. Я сказав своїм братчикам, що ми тепер вільні люде й завтра одпливемо. Сю новину вони зустріли з радістю, хоч вони й мало зрозуміли з того, що тут ся відбуло.