Я… неодноразово попереджав [Сміта], що нашому провідникові, шахраюватому дикуну, який поцупить у тебе гаман і оком не моргне, в жадному разі не можна було довіряти, бо ж він, безперечно, на службі у цісаря [Поухатана]. Але він і чути того не схотів, і коли річка зробилася надто мілкою для наших суден, сей самий дикун запропонував, абисьмо до міста цісаря, яке, як він стверджував, було неподалік, далі йшли пішою ходою, на що наш капітан ізразу й пристав, невважаючи на ту річ, що ліси, як я йому на те вказав, густі і непролазні, мов ті джунглі, тож ми можемо стати легкою здобиччю для ворожих до нас індіян. Капітан дав одвіт, як то в нього ведеться, коли хто-небудь вказує йому на його невігластво і дурість, сказавши, що я боягуз, дармоїд, страхополох і на додачу назвавши мене ще й євнухом. Останнє він розглядає як найвищий ступінь образи, яку він тілько спроможен нанести, бо ж пишається тим, що має неабияку чоловічу моць. Сказати правду, він є таким палким ревнителем культу Венери, сей наш капітан, що рідко коли промине нагоду відкрито похизуватися, і то в найбільш сороміцькій манері, своїми перемогами і пруесами в коханні по всій Европі та поміж маврів, турків і муринів. Він-бо має себе за неперевершеного Майстра Венериних Мистецтв і з погордою стверджує, що зазнав плотських утіх з усіма ріжновидами жінок на Землі та в усіх можебних позах, що їх нам заповідав Аретіно. До сього варт додати, що у своїх вандрівках він понавизбирував собі безліч капосних речей, що ми їх маємо за
[
