До того ж оточення цісаря лише потвердило мої судження: опріч охоронців, довкруги ліниво тинялася значна кількість вдягнених, мов Леді Єва, дикунок-служебок, що мали лише невеликий клаптик звіриної шкіри довкола тієї частини тіла, яку нам наша Прародителька заповідала приховувати під листєм. Одна з них принесла свому повелителю тютюн; друга нахилилася до нього, аби жариною запалити йому люльку; иньша змащувала його спину ведмедячим лоєм, чи ж якимось иньшим, схожим, смердючим варивом… і всіх їх він по черзі винагороджував щипками альбо ж подібного роду сумнівними милощами і натяками, які, з огляду на його доволі похилий вік, могли бути для нього, либонь, лише солодкими споминками. Усе теє послугачки терпіли, не виказуючи жадного незадоволення… можна сказати, що вони навіть домагалися сих знаків уваги сього старезного сатира і сповняли свої обов'язки з усією можебною любострасністю, немов намагаючись спонукати свойого короля на тії подвиги, які б радше личили чоловіку мойого віку, а не такому струхлявілому збуйвіку, як він… Мій капітан стежив за сими дівами з непідробною цікавістю, і по його очах було видко, що він приділяє їм значно більше уваги, аніж то було б йому потрібно, щоби просто зобразити ту сцену у своїй хваленій «Історії». Що ж до мене, то я був вкрай заклопотаний тим, щоби утримати, не проливши, тую воду, яка була в мині, аби занадто перейматися тими чарами, котрими сі дикунські повії винагороджували свойого цісаря, не кажучи вже про ту спорзну поведенцію, з якою він на них одповідав…
