Баришник дур-зіллям полностью

На жаль! Королиця, як то стало зрозуміло, була так само порочною, як і її малжонок. Довідавшись про чесноту сієї книжечки, вона знову і знову приводила в рух зображених там акторів, щоразу голосно сміючися з того, що вона бачила…

[Далі приносять ще більше їжі та якийсь індіянський п'янкий трунок, і те, і те Сміт теребить у неміряній кількості. Автор відмовляється від страв з причини, про яку він уже згадував раніше. Королівна вирішує особисто прислужувати Сміту, омиваючи йому руки й утираючи їх жмутом пір'їн з дикого індика.]

Коли ся друга учта була в самому розпалі, мені якось вдалося зібрати докупи всю свою мужність, аби поспостерігати за Поухатаном в надії прочитати на його лиці, що ж має ся стати далі. Те, що я потрапив там побачити, настрою мині не додало… Цісар не одводив погляду од королиці, яка і собі не одводила свойого сороміцького погляду од Сміта, й очі її випромінювали жадання. Вона ніби-то була водночас по обидва боки од нього, подаючи се, прибираючи те, рухи її всі були надмірно підкреслені та радше личили б якійсь весталці з Друрі-Лейн. Мій капітан, чи то через притаманне йому безцеремонне простацтво, чи то, що наймовірніше, маючи вже на мислі якийсь лихий задум, на її кокетуванє одповідав своїм лицянєм. Нічого з того не пройшло повз увагу цісаря, який, пильнуючи за ними, як то мині видавалося, ледве здолав що-небудь ум'яти з сієї гойної трапези, яка була під силу лише жерунам. Коли потім сей Поухатан підізвав до свойого ложа трьох своїх найзловіснішого вигляду ватагів — усі були розмальовані та масні, розцяцьковані, в строкатому одязі з китицями — і, рохкаючи та переходячи часом на шепіт, розпочав з ними на своїй поганській мові довгую бесіду, мета якої не залишала жадних сумнівів, я вкотре приручив свою душу Господу Богу і здався на його милість, адже очікував вже зовсім скоро зустрітися з ним віч-на-віч. Прецінь мій капітан, засліплений своєю розвагою, не звертав на теє жадної уваги.