Баришник дур-зіллям полностью

…Маю сказати, що сей Поухатан сидів на якомусь узвиші, яке скидалось на ліжко, а на долівці перед ним сиділа справді дивовижної вроди дівчина-дикунка років шістьнадцяти, яку, з огляду на багатство її вбрання та судячи з того, яку повагу виказували їй иньші дикуни, я взяв за королицю. Під час учти, яка розпочалася опісля того, як нас завели до помешкання, ся молодая леді майже не зводила з нас очей, і хоча, на відміну од мойого капітана, я належу до тих чоловіків, які не дуже схильні тішити себе марними надіями стосовно своєї привабливости для прекрасної статі, але все ж таки скажу, що вираз, який крився в її очах, казав більше, ніж те, що можна було б назвати природньою цікавістю, яку можна було б очікувати у дівчини, яка вперше вздріла білих чоловіків. Поухатан, я так мислю, постеріг усе те, позаяк лице його, в міру того як просувалася наша трапеза, ставало дедалі похмурішим. З сієї причини я ретельно уникав її пильного погляду, аби не викликати зайвих підозр і далі сим погіршити наше становисько. Мій капітан, одначе, зі свойого боку… на тії її палкі позирки одповідав своїми, котрі були настільки промовистими, що на місці цісаря я б негайно скарав його на горло. Моє бідолашне серце тремтіло з перепуду од думки про те, яка небезпека нависла над моєю головою…

[Далі йде опис бенкету, який подали цим двом бранцям. За розмахом він був воістину ґартантюанський, але автору не вдається проковтнути бодай шматочок їжі. Сміт же, навпаки, лигає ті потрави, немов свиня на різниці]

Мій капітан… наважився виступити з невеличкою промовою, суть якої зводилась до того (бо ж я також дещо розумію сю поганську тарабарщину), що він приніс із собою надзвичайний ралець для цісаря, але його, на жаль, забрав один із цісарських ватагів (отой самий горезвісний Опеканкануг, який спричинився до смерти наших товаришів). Поухатан зажадав негайно привести Опеканкануга та наказав йому показати той дарунок, якщо той у нього є. І хоча йому вельми не хотілося розставатися з ним, Опеканкануг все ж таки видобув той грішний компас, про який уже згадувалося ранійше, та оддав його Вождю, і той негайно звелів дати висіканки ватагу за те, що він перехопив дарунок, призначений цісарю. Се було великою несправедливістю, адже Опеканкануг і гадки не мав, що сей компас призначався Поухатану, власне, як не знав про теє і мій капітан в ту хвилю, коли давав той механізм Опеканканугу, аби порятувати своє житє. Невважаючи на се, дикуна вивели з кімнати, щоб одшмагати, і в тому нічого доброго я для нас не вбачав…