Потім капітан, на мій превеликий подив, почав тлумачити Поухатану секрет сього компаса, спрямовуючи лінзи до огнища таким робом, щоби підсвітити ті сороміцькі сцени всередені нього. Я був переконаний, що тут нам і рішенець, і готувався померти, як то личить Джентльмену, бо ж певно, що жаден чоловік, навіть якщо він і дикун, котрий завдяки своїм здібностям здолав возвиситися до того, щоби стати місцевим князьком, а хоч би і в одсталої людности, не зможе дивитися без огиди на те видовище, яке зараз постало перед очима цісаря. Вже в тисячний раз я сипав прокльони на адресу капітана, називаючи його несосьвітенним бовдуром і брудною свинею.
Одначе, міркуючи отак, я не взяв до уваги, які вони моральні покручі, сі дикуни, чия тваринна уява завсіди захоплюється найогиднішими речами. Бувши зовсім далеким од того, щоб образитися, Поухатан, регочучи, ледь не надірвав своїх хтивих боків, розглядаючи сі маленькі куншти; він ляскав долонями по своїх колінах, і слина летіла навсібіч, зриваючися з його поморщених вуст. Минуло чимало часу, перш ніж він нарешті одірвав свої сліпи од тої шпаринки, і то тілько задля того, аби потім знову і знову зазирати в неї, і кождного разу його лице сяяло од радости.
Нарешті мій капітан повідомив, що королиці також приготовлено ралець. Коли він се оголосив, я заплющив очі і здався на волю Божу, бо ж, відаючи вже вдосталь про природу капітанових гостинців і вгадуючи, до яких ревнощів цісаря се призведе, я кождної миті очікував одчути на своїй шиї лезо
