Припливайте до колиски, лебеді, як мрії, Опустіться, тихі зорі, синові під вії.
Темряву тривожили криками півні, Танцювали лебеді в хаті на стіні,
Лопотіли крилами і рожевим пір’ям, Лоскотали марево золотим сузір’ям.
Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу, Виростуть з тобою приспані тривоги.
У хмільні смеркання мавки чорноброві Ждатимуть твоєї ніжності й любові.
Будуть тебе кликать у сади зелені Хлопців чорночубих диво-наречені.
Можеш вибирати друзів і дружину, Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Можна вибрать друга і по духу брата,
Та не можна рідну матір вибирати.
За тобою завше будуть мандрувати Очі материнські і білява хата.
І якщо впадеш ти на чужому полі, Прийдуть з України верби і тополі,
Стануть над тобою, листям затріпочуть, Тугою прощання душу залоскочуть.
Можна все па світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Скільки б не судилося страждати,
Все одно благословлю завжди День, коли мене родила мати Для життя, для щастя, для біди.
День, коли мої маленькі губи Вперше груди мамині знайшли, День, що мене вперше приголубив Ласкою проміння із імли.
Як мені даровано багато,
Скільки в мене щастя, чорт візьми! — На землі сміятись і страждати,
Жити і любить поміж людьми!
-*•
* ф ф Ти знаєш, іцо ти — людина? Ти знаєш про це чи ні? Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.
Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди — Добрі, ласкаві й злі.
Сьогодні усе для тебе — Озера, гаї, степи.
І жити спішити треба, Кохати спішити треба — Гляди ж не проспи!
Бо ти на землі — людина,
І хочеш того чи пі — Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.
Я чуіо у ночі осінні,
Я марю крізь синій сніг: Вростає туге коріння У землю глевку із ніг.
Стають мої руки віттям, Верхів’ям чоло стає, Розкрилося ніжним суцвіттям Збентежене серце моє.
Вростаю у небо високе,
Де зорі — жовті джмелі,
І чую: пульсують соки У тіло моє з землі.
Зі мною говорять могили Устами колишніх людей,
І їх нерозтрачеиі сили Пливуть до моїх грудей.
О земле жорстока і мила, Ковтнула ти їхні дні —
Усе, що вони любили,
Віддай долюбить мені!
Усе, що вони не домріяли У чорному ґвалті боїв,
Хай клекотом і завіями Ввірветься в /гумки мої!
Вслухайтеся, земле і небо,
У рокіт страждань моїх — Живу і іе лише для себе,
Я мушу жити й за них.
УКРАЇНІ
Коли крізь розпач випнуться надії І заіудуть на вітрі степовім,
Я тоді твоїм ім’ям радію І сумую іменем твоїм.
Коли грозує далеч неокрая У передгроззі дикім і німім,
Я твоїм ім’ям благословляю, Проклинаю іменем твоїм.
Коли мечами злоба небо крає І крушить твою вроду вікову,
Я тоді з твоїм ім’ям вмираю І в твоєму імені живу!
МОНАРХИ
Диктатори, королі, імператори, Мліючи в димі хвальби,
Роззявляли пащі, мов кратери,
І гукали:
— Ми — символ доби.
— Хто не з нами, той проти Бога.
— Хто не з нами, той проти всіх. — І сипались лаври убогі
До куцих кривавих ніг.
Нікчемна, продажна челядь,
Банда кривляк для втіх,
Щоб мати що повечерять,
Годувала холуйством їх.
Ідоли обслинені, обціловані Ішли величаві в своїй ході.
А поруч вставали некороновані Корифеї і справжні вожді.
Вставали Коперники іДжорджоне, Шевченко підводив могутнє чоло,
І біля вічного їхнього трону Лакузи жодного не було.
Бо щире, високе небо Не підмалюєш квачем,
Бо величі справжній не треба Спиратись на плечі нікчем.
Де зараз ви, кати мого народу?
Де велич ваша, сила ваша де?
На ясні зорі і на тихі води Вже чорна ваша злоба не впаде.
Народ росте, і множиться, і діє Без ваших нагаїв і палаша.
Під сонцем вічності древніє й молодіє Його жорстока й лагідна душа.
Народ мій є! Народ мій завжди буде! Ніхто не перекреслить мій народ! Пощезнуть всі перевертні й приблуди, І орди завойовпиків-заброд!
Ви, байстрюки катів осатанілих,
Не забувайте, виродки, ніде:
Народ мій є! В його волячих жилах Козацька кров пульсує і іуде!
♦
Не всі па світі радощі священні —
Є радощі, народжені з проклять, Коли, метнувши громи навіжені, Став Єву Бог із Раю проганять.
Він їй сказав: «Ослушнице зухвала!
' Мені твого не треба каяття —
Прирік тобі, щоб в муках сповивала, Живила кров’ю завтрашнє життя».
Адам ходив насуплений, мов хмара, У розпачі кривила Єва рот,
Бо ще не знала ця наївна пара,
Що та жорстока помста і покара Дорожча всіх утрачених щедрот!
ф ф ф
• . >
Гей, нові Колумби, Магеллани, Напнемо вітрила наших мрій! Кличуть пасу мандри океани, Бухту спокою облизує прибій.
Хто сказав, що все уже відкрито? Нащо ж ми народжені тоді?
Як нам помістити у корито Наші сподівання молоді?
Кораблі! Шикуйтесь до походу! Мрійництво! Жаго моя! Живи!
В океані рідного народу Відкривай духовні острови!
Геть із мулу якорі іржаві —
Нидіє на якорі душа!..
Б’ються груди об вітри тужаві, Каравела в мандри вируша.
Жоден вітер Сонця не остудить, Півень землю всю не розгребе! Україно! Доки жити буду,
Доти відкриватиму тебе.
Мріяти й шукати, доки жити, Шкварити байдужість на вогні!.. А якщо відкрию вже відкрите, — Друзі! Ви підкажете мені...
Як ВІН ішов!
Струменіла дорога,
Далеч у жадібні очі текла.
Не просто ступали —
Співали ноги,
* 1 тиша музику берегла.
Як він ішов!
Зачарований світом,