— Не можу. Неприємна сімейна справа. Мені було дуже приємно. Я подзвоню тобі. Сподіваюся, ми ще матимемо нагоду зустрітися.
— Але...
— Я мушу йти. Бувай.
Хлопець підвівся з-за столу і поспішно вийшов на вулицю. Він вважав за краще не обертатися і не дивитися на обличчя дівчини. Він знав, що тоді міг би передумати.
□□□
На щастя, злодіїв побачив Мукс – інший гаргуль. Він був ще повільніший за Грана, але після півгодини терплячого слухання (а також необхідності мерзти на даху собору) Рракс і Янек отримали точний опис автомобіля злочинців. Ворон одразу злетів у повітря і, хоча о цій порі на вулицях не було багато машин, довго кружляв над містом, підсилюючи зір магією, перш ніж нарешті побачив ціль. Летячи прямо над дахом фургона, він промовив просте заклинання стеження. Потім повернувся за Янеком, і разом вони рушили за машиною, яка тепер залишала на астральному плані слід, великий як атомний криголам у льодах Арктики.
Вони наздогнали її, коли та припаркувалася перед рядом красиво відреставрованих будинків у центрі міста.
— Ти думаєш, це їхня схованка? — запитав ворон.
— Скоріше, наступна ціль, — відповів Янек, бачачи, як з машини виходять троє замаскованих чоловіків. — У цих будинках є апартаменти на цілий поверх. Напевно, там буде багато цінних речей.
— То вони шукали не тільки Грана?
— Ні. Мабуть, у них є список. Я вже чув про два-три подібні випадки. Колекціонери із Заходу замовляють у місцевої мафії твори мистецтва, бо у нас вони погано захищені.
— І вони внесли Грана до цього списку? – здивувався Рракс. – Цей колекціонер мав бути справді дивним...
Тим часом чоловіки зупинилися біля дверей будинку. Один з них дістав із рюкзака предмет у формі хокейної шайби.
— Як думаєш, нам вдасться якось їх обдурити? Дістатися до машини? – запитав ворон.
— Напевно...
Янко перервався, не вірячи своїм очам. Під дотиком круглого предмета частина стіни раптом стала напівпрозорою. Двоє чоловіків пройшли крізь неї, наче крізь повітря. Третій залишився охороняти машину.
— Напевно, ні, – закінчив Мічинський.
Крак аж посірів від гніву.
— Це магія! Ти бачив? Вони використовували магію! І то потужну! Хто міг... Такі бродяги, такі розбійники!
— Неважливо, Рракс, – зітхнув Янек. – Якщо вони мають таку сильну підтримку, то вони з вищої ліги, ніж ми. Боюся, що ми можемо розраховувати лише на диво.
□□□
Молодший чиновник відділу кадрів Зони засинав над паперами. Після кількох годин безперервної роботи він відчував себе так, ніби виграв битву з усіма ордами пекла. Його крила заніміли, а зад болів. Тим часом стоси паперів росли і росли, аж поки напівпритомний ангел не подумав, що вони ось-ось впадуть і поховають його в гробниці зі звітів, скарг і заяв. Ніби на підтвердження цього побоювання, стоси паперів почали тремтіти. Так само, як і весь стіл.
Ангел висунувся з-за нього і подивився на Елінія, який саме йшов до нього важкими кроками. Останнім часом він ще більше погладшав. Мабуть, керівна дієта йому пішла на користь.
— Давіде, у нас тут звіт з відділу розвідки, – сказав він, кидаючи на стіл маленький конверт.
Ангел вдавав, що слухає з великим інтересом.
— Ті, з пекла, мабуть, замовили крадіжку творів мистецтва в надзвичайних масштабах. Нахабство!
Давид знизав плечима. Він уже звик, що ті, хто внизу, ставляться до Зони як до ігрового майданчика чи магазину з безкоштовними сувенірами. На відміну від них, небесні мешканці бачили в ній насамперед логістичну проблему. Нібито не вистачало клопоту з тисячами душ, які щодня прибували до раю, так ще й в очі світило страхіття доктрини про загальне спасіння. Якби папа римський нарешті її затвердив...
Небесний чиновник здригнувся від самої думки. Він знав, що в цей момент найкращі агенти працюють у Ватикані, щоб зупинити цю катастрофу, проте загроза завжди залишалася.
— Давиде, ти мене взагалі слухаєш?
— Так, Еліній, я чув. Пекельні мають намір щось викрасти із Зони.
— Треба діяти! Негайно відправ туди якогось агента. Ми мусимо їм завадити!
— Немає агентів.
— Що?
— Те, що я сказав. Всі недоступні. Вчора вийшла нова інтерпретація Відділу праці щодо лінійного персоналу. Виявилося, що до часу акції ми також маємо зараховувати брифінги та підготовку. Вийшло так, що кожен з наших людей відпрацював сотні понаднормових годин і повинен іти у відпустку. Кадри відпустили додому все третє крило.
— Неможливо! А Гавриїл? Кінець кінцем, він працює для іншого відділу!
— Відпустка. Там теж дали вихідний.
— Увабіель?
— На лікарняному.
— Парміель?
— Відрядження.
— Таміель?
— Відпустка.
— Сіаміель?
— Теж відпустка.
Обличчя Елінія набуло глибокого пурпурного відтінку.
— Чорт забирай, знайди мені когось! Це твоя бісова робота.
— Технічно кажучи... ні.
— Як це?
— Місії планує Левативій. Тільки останнім часом у нього здало ахіллове сухожилля і...
Еліній почав кружляти навколо столу, як розлючений кабан.
— Це серйозна справа! Це дуже серйозна справа! Ми отримали завдання, а відділ не може його виконати. Ти знаєш, що це таке, Давиде? Некомпетентність! Навіть гірше! Це непідготовленість! Якщо кожен...