Фатальне благословення полностью

— Що там? — не міг витерпіти Бовуар, простягаючи руку, щоб забрати папери. Але Ґамаш не віддавав їх. Натомість він продовжував вдивлятися в них, перегортаючи сторінку за сторінкою вперед, а потім назад. Нарешті він поглянув на всіх поверх окулярів. Його　глибокі карі очі видавали збентеженість і занепокоєння. Наче уві сні він передав сторінки Бовуару, який вихопив їх і почав читати.　

— Але ж це маячня, — сказав він за хвилину, пробігши очима інформацію. — Це не має сенсу. Хто проводив експертизу? — Він поглянув на підпис внизу. — Усе одно, напевне, у нього був не дуже вдалий день, — буркнув Бовуар.　

— Я теж так подумала, — промовила Лакост, насолоджуючись виразом їхніх облич. Вона мала на обміркування результатів півтори години, поки їхала з Монреалю. — Я змусила його перевірити все ще раз. Ось чому я запізнилася.　

Папери обійшли кімнату і нарешті дісталися до агентки Ніколь.　

Ґамаш забрав звіт і акуратно поклав перед собою. У кімнаті запанувала тиша: усі думали. У дров’яній печі потріскував вогонь. Закипіла кава, наповнюючи повітря ароматною парою. Лакост підвелася й налила собі чашку.　

— Як ти гадаєш, що це означає? — запитав її Ґамаш.　

— Це означає, що Крі більше нічого не загрожує.　

— Продовжуй. — Ґамаш нахилився вперед і поклав лікті на стіл.　

— Це означає, що ми з’ясували, хто вбив Ел, і ця людина не становить загрози для Крі, — сказала Лакост, спостерігаючи за обличчями колег.　

Вона бачила, що Ґамаш її розумів, хоча й був на крок позаду. Бовуар слухав, але ніяк не міг втямити суть, а Лем’є та Ніколь остаточно розгубилися.　

— Про що ви говорите? — нетерпляче запитав Бовуар. — Генетичні тести однозначні: Ел була матір’ю Сісі. Ми дізналися це зі зразків крові, узятих під час розтину. — Він постукав по звіту, що лежав перед Ґамашем.　

— Тут є дещо цікавіше, — зауважив Ґамаш. Він вийняв зі звіту один із аркушів і простягнув його Бовуару. Поглянь.　

Бовуар узяв аркуш і прочитав його ще раз. Тут були результати експертизи кулона. Кров на кулоні з орлом належала Ел, але вони вже знали це. Він подивився на наступний абзац. Той, що описував кров на шкіряному ремінці. Та сама група крові, авжеж. Ля-ля-ля… Потім він зупинився. Та сама група, але не та сама кров. На ремінці була кров не Ел. То була кров Сісі де Пуатьє. Але як вона туди потрапила?　

Він подивився на Ґамаша, який сидів за своїм столом, схопив папку, що лежала перед старшим інспектором, і повернувся. Розгорнув папку, пробігся очима по кількох сторінках, потім сповільнився і став читати уважніше.　

— Ось. Ви це мали на увазі? — Він передав звіт про розтин тіла Сісі агентці Лакост. Та переглянула вказану ним частину і, усміхаючись, кивнула.　

— Зрозумів.　

Ґамаш відкинувся на спинку стільця й глибоко зітхнув.　

— Крі не загрожує небезпека від людини, яка вбила Ел, тому що ця людина вже мертва.　

— Фотограф, — припустив Лем’є.　

— Ні, — заперечила Лакост. — Сісі де Пуатьє. Вона вбила власну матір. Це єдиний логічний висновок. Сісі рвонула кулон із шиї матері і зламала його. На потилиці в Ел залишився синець, але й Сісі порізала руку. Долоню. Бачиш тут, у звіті про розтин Сісі? Її долоні були обпечені, але коронер згадує про ще одну рану, частково загоєну, під опіком. Сісі вбила свою матір, потім забрала з її мертвої руки підвіску й викинула в смітник.　

— Тоді хто викинув відеокасету та кулю лі біен? — запитав Бовуар.　

— Та сама Сісі. На кулі лі біен було виявлено три види відбитків пальців: Пітера і Клари Морров та Сісі.　

— Але вони й мали там бути, — не вгамовувався Бовуар. — Куля належала їй. Більше ніхто не бачив її, не кажучи вже про те, щоб торкатися.　

— Але якби хтось інший украв кулю, а потім викинув, — міркував Ґамаш, — був би четвертий вид відбитків.　

— Навіщо Сісі викидати кулю лі біен? — запитав Лем’є.　

— Можу лише здогадуватися, — відповіла Лакост, — але думаю, усе через почуття провини. У її будинку було дві речі, які нагадували їй про матір. Касета з фільмом «Лев узимку» та куля лі біен. Я вважаю, що це ніякі не докази. Думаю, вона викинула їх, бо не могла їх бачити.　

— Але навіщо викидати касету в смітник, а кулю лі біен — аж на звалище?　

— Не знаю, — зізналася Лакост. — Можливо, вона робила це в різні дні. Можливо, відеокасету вона викинула разом із кулоном, а викинути кулю лі біен ніяк не наважувалася.　

— Куля мала для неї більшу цінність, — погодився Ґамаш. — Так, вона довго не наважувалася її знищити. Ця різдвяна прикраса стала символом її сім’ї, її філософії, її мрій. Напевно, тому вона не змогла змусити себе просто викинути її й обережно поклала на смітнику.　

— Сісі вбила власну матір, — повторив Бовуар. — Навіщо?　

— Через гроші, — припустила Лакост, яка мала час на роздуми. — Вона збиралася зустрітися з американськими покупцями, сподіваючись продати їм свою філософію. Вона продала б лі біен і заробила купу грошей.　

— Але то, мабуть, була лише її фантазія, — зауважив Лем’є.　

— Можливо, але поки вона в це вірила, більше нічого не мало значення. Угода з американцями щодо лі біен вирішувала все.