— А потім з’являється п’яна торбешниця, яка виявляється її матір’ю, — кивнув Ґамаш, — і ретельно вибудувана філософія життя Сісі опиняється під загрозою. Щось мало померти: або її мрія, або її мати. Для неї вибір був очевидним. — Ґамаш поглянув на скриньку, яку тримав у руках, і вкотре перевернув її.
В KLM.
Навіщо Ел збирала ці букви? Він відкрив скриньку, і провів вказівним пальцем по вирізаних великих літерах. С, В, К, L і М.
Ґамаш повільно закрив скриньку й поставив її на стіл, дивлячись перед собою в порожнечу. Потім підвівся й закрокував кімнатою. Опустивши голову й заклавши за спину руки, він проходив коло за колом, рухаючись розміреним, неквапливим кроком.
За кілька хвилин він зупинився.
Він отримав відповідь.
— Мадам Лонґпре! — Підвівшись, старший інспектор вклонився тендітній жінці, що стояла перед ним.
— Мсьє Ґамаш! — Вона злегка кивнула й сіла на стілець, який він підсунув.
— Що вам замовити?
— Еспресо,
Вони удвох сиділи в бістро за столиком трохи збоку від каміна. Була десята ранку наступного дня. Село накрив снігопад. Це було одне з не дуже рідкісних, але все ж таки надзвичайних метеорологічних явищ, які трапляються у Квебеку взимку: йшов сніг і водночас світило сонце. Ґамаш виглянув у вікно і здивувався. Ніжні й крихкі сніжинки кружляли в повітрі й м’яко падали на Три Сосни, виблискуючи рожевими, блакитними й зеленими промінцями на деревах і одязі селян, що прогулювалися селом.
Принесли каву.
— Ви вже оговталися від пожежі? — запитала жінка. Ем була там разом із Матінкою і навіть Кей. Усю ніч вони роздавали змерзлим волонтерам бутерброди, гарячі напої, розносили ковдри. Вони всі були виснажені, і Ґамаш вирішив відкласти розмову з Емілі до наступного ранку.
— Жахлива ніч, — промовив Ґамаш. — Одна з найгірших на моїй пам’яті.
— Хто там загинув?
— Чоловік на ім’я Сол Петров. — Ґамаш зачекав на реакцію Ем. Була лише ввічлива зацікавленість. — Фотограф. Він знімав Сісі.
— Навіщо?
— Для каталогу. Сісі планувала зустрітися з американською компанією в надії зацікавити їх своїм проектом. Вона хотіла стати гуру стилю, хоча її прагнення, схоже, вийшли за межі стилю.
— Щось на кшталт універсального магазину, — зауважила Ем. — Вона була готова відновити вас зсередини і ззовні.
— Сісі де Пуатьє мріяла про велике, це точно, — погодився Ґамаш. — Ви казали, що зустрічалися із Сісі кілька разів, але чи були ви знайомі з її сім’єю? З чоловіком і донькою?
— В обличчя знала, та не розмовляла з ними. Звісно, бачила їх на керлінгу після Різдва.
— Я так розумію, на службі напередодні Різдва в тутешній церкві теж.
— Як це? — Ґамаш був неабияк здивований, почувши таку характеристику.
— О, не в підступному сенсі. Не як її мати. Хоча й Сісі не була такою хитрою, як їй хотілося б вірити, її було наскрізь видно. Ні, Крі була сором’язливою, замкнутою. Ніколи не дивилася в очі. Але в неї виявився найчарівніший голос. У нас аж перехопило подих, коли ми почули її спів.
Емілі згадала різдвяну службу в переповненій каплиці. Тоді вона подивилася на Крі й побачила, як змінилася дівчина. Радість зробила її прекрасною.
— Вона була схожа на Девіда, коли той грав Чайковського.
А потім та сцена біля церкви.
— Про що ви думаєте? — тихо запитав Ґамаш, помітивши стурбований вираз на обличчі Ем.
— Після служби ми стояли на вулиці. Сісі була з другого боку церкви. Звідти стежка йде прямо до їхнього будинку. Ми не бачили її, але чули. А ще був дуже дивний звук. — Емілі стиснула губи, намагаючись пригадати його. — Схоже на стукіт кігтів Анрі об дерев’яну підлогу, коли я забуваю їх підстригати. Цокання, тільки гучніше.
— Гадаю, я можу розкрити вам цю таємницю, — сказав Ґамаш. — То, напевне, були її чоботи. Вона купила собі на Різдво чобітки зі шкури тюленят. Із металевими кігтями на підошвах.
Ем була шокована, на обличчі з’явився огидливий вираз.
то якої Він думки буде про людей?
— Ви казали, що чули ще щось, окрім цокання її чобіт?
— Вона кричала на свою дочку. Накинулася на неї. Це було моторошно.
— За що саме вона її лаяла? — запитав Ґамаш.
— За те, як вона була вдягнена. Крі дійсно була вбрана досить оригінально. На ній, здається, був рожевий сарафан. Однак насамперед Сісі причепилася до голосу Крі, її співу. Голос у дівчинки божественний. Не в тому сенсі, у якому вживає це слово Ґабрі, а справді божественний. А Сісі насміхалася зі своєї дочки, принижувала її. Ні, навіть більше. Вона буквально знищувала її. Жах. Я все це чула й нічого не зробила. Нічого не сказала.
Ґамаш мовчав.
— Ми повинні були її захистити. — Голос Емілі був тихим і спокійним. — Ми всі на Святвечорі були свідками вбивства, бо так воно й було, старший інспекторе. Я не маю жодних ілюзій щодо цього. Тієї ночі Сісі вбила свою доньку, а я їй допомогла.
