Напис на стіні не підказував йому, що робити. Він і сам знав. Напис надавав йому мужності зробити це.
— Але звідки ви знаєте, що вчинили правильно? — запитала Ем, і Ґамаш зрозумів, що сказав усе це вголос.
Її блакитні очі дивилися твердо і спокійно. Та щось змінилося. Здавалося, розмова набула іншої мети. У погляді з’явилася напруженість, якої раніше не було.
— Я не знаю. Навіть зараз я не зовсім упевнений. Багато людей переконані, що я помилився. І ви це знаєте. Я впевнений, що ви читали про це в газетах.
Емілі кивнула.
— Ви заарештували суперінтенданта Арно та двох його підлеглих і запобігли іншим убивствам.
— Я запобіг їхньому самовбивству, — уточнив Ґамаш.
Він чітко пам’ятав ту нараду. Тоді він належав до верхівки Сюрте. П’єр Арно був старшим і шанованим офіцером у поліції, хоча Ґамаш його не поважав. Він знав Арно ще із часів, коли той був новобранцем, і вони ніколи не ладнали між собою. Ґамаш підозрював, що Арно вважає його слабким, а він вважав Арно задиракою.
Коли стало очевидно,
Усі погодилися.
Окрім Ґамаша.
— Чому ви їх зупинили? — запитала Емілі.
— Було достатньо смертей. Настав час для правосуддя. Таке старомодне поняття. — Він підвів голову й усміхнувся їй в обличчя. — На хвилину запала тиша. — Я вірю, що це було правильно, та досі мені іноді доводиться переконувати себе в цьому. Я як вікторіанський проповідник. Я постійно маю сумніви.
— Справді?
Ґамаш знову подивився на вогонь і надовго замислився.
— Я б зробив це знову. Це був правильний учинок, принаймні для мене.
Він знову подивився на Ем і зробив паузу.
— Хто така була Ел, мадам?
— Елль?
Ґамаш засунув руку до своєї сумки, дістав звідти дерев’яну скриньку й перевернув її, щоб показати літери, приклеєні до дна. Він вказав на «L». — Ел, мадам Лонґпре.
Вона не відводила від нього очей, але її погляд, здавалося, перемістився й зосередився на чомусь дуже далекому.
Попереду лід. Залишилось зробити лише крок.
— Вона була нашою подругою, — сказала Емілі, не зводячи очей із Ґамаша. — Ми звали її Ел, але вона підписувала своє ім’я лише літерою «Л». — Уперше за кілька днів Ем почувалася спокійною. — Вона жила по сусідству зі мною. — Ем показала на типовий квебекський будиночок із крутим скатним залізним дахом і крихітними мансардними вікнами. — Багато років тому її сім’я продала будинок і переїхала. Після того, як Ел зникла.
— Що сталося?
— Вона була молодшою за нас усіх. Дуже мила, дуже добра. До таких у школі часто чіпляються, бо знають, що їм не дадуть здачі. Але це не про Ел. Вона була з тих дітей, які, здавалося, пробуджують в інших найкраще. Вона була яскравою у всіх планах. Осяйна дитина. Коли вона заходила в кімнату, там наче вмикалося світло і сходило сонце.
Ем усе ще бачила її, таку чарівну, що їй ніхто навіть не заздрив. Можливо, ще й тому, що всі навколо також відчували: така доброта й така краса недовговічні. В Ел було щось від коштовного каменю: крихка й дорогоцінна.
— Її звали Елеонора, так? — запитав Ґамаш, хоча й був упевнений у відповіді.
— Елеонора Аллер.
Ґамаш зітхнув і заплющив очі. Ось і все. Він розгадав загадку.
— Ел, скорочено від Елеонора, — прошепотів він. Емілі кивнула.
— Дозвольте? — Вона потягнулася через стіл і взяла скриньку. Вона тримала її на відкритих долонях, ніби закликаючи полетіти кудись далеко-далеко. — Я не бачила цю скриньку багато років. Матінка подарувала її Ел, коли та поїхала з ашраму в Індії. Туди вони вирушили разом, ви знаєте.
— Вона була буквою L у В КЕМ, чи не так?
Ем кивнула.
— Матінка Бі — це В, Кей — К, а ви — М. Бі, Кей, Ел і Ем.
— Ви дуже кмітливий, старший інспекторе. Ми б і так дружили, але те, що наші імена звучать як літери алфавіту, зближувало нас. Тим паче, що ми всі обожнювали читати. До того ж цей збіг здавався романтичним, таким собі таємним кодом.
— То ось звідки взялася назва «Віднайдіть спокій»?
— Ви й це зрозуміли? Як?
— У цій справі було надто багато посилань на «Віднайдіть спокій». Тоді я відвідав медитаційний центр Матінки.
— Віднайдіть спокій.
— Так, але підказку дав мені напис на стіні.
— Схоже, із вами це часто трапляється. Мабуть, відповіді на стінах стають у вашій професії у великій пригоді.
— Фокус полягає в тому, щоб їх правильно прочитати. Цитата була неточна, і це мене здивувало. Матінка іноді створює враження людини не від світу сього, але я підозрюю, що все якраз навпаки. Вона б ніколи не написала на стіні «Віднайдіть спокій і пізнайте, що Я — Бог», якби саме це й не мала на увазі.
