— Вони гумові, — сказала агентка Ізабель Лакост. Судячи з її кмітливого обличчя, Бовуар зрозумів, що вона второпала. — Гума лита й рифлена, щоб не ковзати по льоду чи снігу. Б’юся об заклад, у нас у всіх гумові підошви.
Усі погодилися.
— У тому й річ! — вигукнув Бовуар, ледве стримуючись. — Нам доведеться обдзвонити всіх, щоб підтвердити, але б’юся об заклад, що в Квебеку не продається жодного черевика без гумової підошви. Це був останній пункт і, можливо, найнеймовірніший у низці неймовірних обставин. Якби Сісі де Пуатьє носила черевики з гумовими чи навіть шкіряними підошвами, вона б не загинула. Вона вхопилася за щось металеве. Метал проводить електрику. Земля проводить електрику. Наші тіла проводять електрику. За словами докторки Гарріс, електричний струм подібний до живої істоти. Він відчайдушно намагається вижити. Він переходить з однієї форми в іншу, крізь метал, крізь тіло в землю. І дорогою він проходить крізь серце. А серце генерує власні електричні імпульси. Дивовижно, чи не так? Докторка Гарріс пояснила мені. Якщо електричний струм проходить безпосередньо через тіло, йому потрібно лише кілька секунд, щоб вплинути на серце. Він порушує нормальний ритм і викликає… — Він звірився зі своїми записами, — фібриляцію.
— Ось чому використовують електрифіковані електроди, щоб запустити серце, — сказала Лакост.
— І для чого імплантують кардіостимулятори. Насправді це просто батарейки, які передають серцю електричний імпульс, — погодився Бовуар, захоплений темою й тим, що має справу з фактами. — Коли Сісі торкнулася металу, її серце було вражене за лічені секунди.
— Але, — заговорив Арман Ґамаш, і всі погляди звернулися до нього, — мадам де Пуатьє мала бути заземленою.
У кімнаті запанувала тиша. На цей час вже потеплішало, та Ґамаша все одно проймав озноб. Він подивився на Бовуара і зрозумів, що це ще не все.
Бовуар засунув руку до сумки, що висіла в нього на боці, витягнув і поставив на стіл пару черевиків.
Перед ними стояло взуття Сісі де Пуатьє, виготовлене з найбілішої, найтоншої шкіри дитинчат тюленів. А на підошві, там, де у всіх інших була б гума, слідчі побачили крихітні кігтики.
Бовуар перевернув один із черевиків на бік, щоб було видно підошву. Скручені, обвуглені, кігті мали карикатурний вигляд і виявилися металевими шипами, що стирчали зі шкіряної підметки.
Арман Ґамаш відчув, як у нього стиснулася щелепа. Хто міг би носити такі чоботи? Інуїти, можливо. В Арктиці. Але навіть вони не стали б убивати тюленят. Інуїти були шанобливими і розважливими мисливцями, яким ніколи і на думку не спадало вбивати малечу. Вони не мали потреби.
Ні. Тільки нелюди вбивали дитинчат. І тільки нелюди підтримували цей промисел. Перед ними лежали два маленькі трупики. Звісно, це були тварини, утім безглузде вбивство жахало Ґамаша. Що це за жінка, яка взула тіла мертвих тюленят, яких перетворили на чоботи й устромили в них металеві кігті?
Арман Ґамаш подумав, а чи не намагається Сісі де Пуатьє в цей самий момент пояснити свій вчинок спантеличеному Богові та парі вкрай розлючених тюленів.
Бовуар підійшов до ще одного аркуша паперу, прикріпленого до стіни. Черевики Сісі стояли посеред столу, наче скульптура, і нагадували про те, якими дивними були і вбивця, і вбита.
— Отже, якщо підсумувати, мали зійтися разом чотири фактори, щоб убивця досяг успіху. — Бовуар говорив і записував одночасно. — А. Жертва повинна була стояти у воді. Б. Вона мала зняти рукавички. В. Вона мала доторкнутися до предмета, що був під напругою. І Г. На підошві її черевиків мав бути метал.
— У мене є звіт із місця злочину, — сказала Ізабель Лакост, яка напередодні очолила групу огляду місця злочину. — Він, звісно, попередній, але ми можемо відповісти на одне запитання. Про воду. Якщо ви подивитеся на фотографії ще раз, то побачите ледь помітний блакитний відтінок снігу навколо перекинутого стільця.
Ґамаш придивився уважніше. Він сприйняв цю пляму за тінь. На снігу, під певним кутом і за певного освітлення, тінь здавалася синьою. Але, можливо, трохи іншого відтінку. Тепер, пильно пригледівшись, він упізнав цей колір і мало не застогнав. Він повинен був здогадатися одразу! Вони всі повинні були.
Убивця міг створити калюжу лише двома способами: розтопити лід і сніг, які там були, або розлити якусь іншу рідину. Але якби він пролив каву, чай чи інший безалкогольний напій, той би замерз за дуже короткий час.
Що не замерзне?
Рідина, розроблена спеціально, щоб не замерзати.
Антифриз для омивання лобового скла. Усюдисуща світло-блакитна рідина, яку кожен у Канаді заливає галонами у свої автомобілі. Вона була розроблена для розбризкування й очищення лобового скла від сльоти та солі. І вона не замерзала.
Невже це було так просто?
— Це рідина для омивання лобового скла, — промовила Лакост.
«Мабуть, так, — подумав Ґамаш. — Принаймні щось у цій справі було простіше простого».
— Як убивця розлив антифриз так, що його ніхто не помітив? — здивувалася Лакост.
